Розділ 12. Битва під Східним Розломом

Східний Розлом відкрився на світанку. Небо над кампусом спалахнуло бляклим

фіолетовим світлом — тремтіння, схоже на дихання хворого світу. Земля здригнулася

так, що вікна гуртожитків одночасно дзенькнули, наче хтось ударив по них величезною

долонею.

Ірис відчула це ще до того, як побачила:

тінь з іншої сторони приклалась до стіни між світами.

Стихії всередині П’ятірки налякалися — вперше не сторонньої небезпеки, а власних

сил, які наче штовхали назустріч хаосу.

— Тут щось не так, — прошепотіла Гейзел, коли всі зібралися біля старого корпусу

фізики, там, де тепер буяв тріщинами Розлом. — Темрява… вона живе.

З Розлому вирвалося повітря — тепле, надто тепле. Наче подих істоти.

І воно принесло з собою шурхіт лап… багато лап.

Перші істоти, які вирвалися з світлових хвиль, були малими, мов тіні павуків, але

рухалися швидко і неприродно, переливаючись темрявою. За ними — щось більше.

Щось, що вичікувало глибше у розщелині між світами.

Стихії виходять вперед

Врен стала першою. Її земляна магія розквітла миттєво, мов удихнула свіже життя.

Ґрунт під ногами здригнувся, формуючи стіну, що затримала хлипаючих істот.

Селін підняла руки, і повітря довкола загуло. Невидимі ножі вітру розрізали тіні на шматки, але вони знову збиралися — як потоки чорної рідини.

— Вони регенерують, — видихнула вона. — Вічність бере своє.

Ірис ступила вперед, світло в її долонях спалахнуло, мов зірка, яку хтось запалив

уперше. Її сила не просто освітлювала — вона спалювала темряву, і тіні на мить

завмерли, наче сліпі й беззахисні.

— Тільки твоє світло їх зупиняє, — тихо сказала Гейзел, а її власна сила, вогняна й непокірна, загорілася червоним полум’ям. — Але я тримаю їх відступ.

Полум’я Гейзел розгорілося дугою перед П’ятіркою, відкидаючи істот назад. Однак із глибин Розлому вийшов інший — високий, худий, з тілом, подібним до кістяка, обтягнутого чорними нитками.Його голос був, як тріск льоду:

— Світ ще не готовий, діти стихій.

Наергос на горизонті

І саме тоді повітря здригнулося. Не від магії, не від удару — від присутності.

На вершині пагорба з’явився Наергос.

Не ховаючись. Не тікаючи. Не нападаючи.

Він стояв, роздивляючись бій, ніби спостерігав навчальну вправу.

— Він дивиться… — прошепотіла Врен. — Але не втручається.

— Тому що це випробування, — відповіла Ірис, не обертаючись. — Для нас. Або для

неї… Шостої.

Бій, що змінює світ

Кістяний демон кинувся на них. Селін відчула удар першою: повітря навколо стислося

так, що вона впала на коліна, не здатна вдихнути.

Врен підняла кам’яні плити з землі — але демон розбив їх голими руками.

Гейзел створила стіну вогню — демон пройшов крізь неї, навіть не обпікшись.

І лише коли світло Ірис спрямувало на нього чистий промінь — він вперше відступив,

відкинений назад.

— Світло… — пролунав його зім'ятий голос. — Воно заборонене.

— Для тебе, так, — холодно сказала Ірис, піднімаючи руки для нового удару.

Стихії з’єдналися: земля Врен утримувала демона, вітер Селін стримував його рухи, вогонь Гейзел спалював темні нитки, вода Ліри підточувала структуру його тіла, а світло Ірис — завершило. Демон розсипався на чорний попіл, який підняв вітер і втягнув назад у Розлом. На мить — тиша. А потім… Розлом почав стискатися сам. Ніби щось ізсередини заштовхувало його назад. Погляд, який змінює все. Наергос повернувся і зник у повітрі. Навіть не закінчивши спостерігати. Наче зробив висновок. І висновок цей був не на користь П’ятірки. Ірис відчула, що це лише початок — Розлом затих, але не закрився повністю. Світ уже знає про магію. Люди знімали на телефони. Хтось кричав. Хтось тікав. Світ більше ніколи не буде колишнім.