Розділ 11. Наергос попереджає

Тієї ночі повітря у теплиці стало таким тихим, що дівчата відчули кожен окремий удар

свого серця. Міра сиділа посеред зеленого простору, ніби сама була пульсом хаосу,

який ледь утримувався у формі людини.

А потім… усе змінилося.

Не завірюха.

Не тінь.

Не спалах сили.

А тиша.

Тиша, яка не належала жодному зі світів. Скляні стіни теплиці вкрилися крихітними чорними тріщинами — вони тяглися, ніби коріння, але темні, холодні. Повітря вирвалося з грудей Селін, вогонь Гейзел згас без жодного іскріння. Земля під ногами Ліани втратила тепло. Блискавка у пальцях Врен вмерла.

Ірис першою зрозуміла, що відбувається.

— Він… іде сюди.

Тіні від рослин витягнулися вперед, ледь помітно тремтячи, мов схиляючись у поклоні. Світло місяця згасло.На місці, де стояв старий столик, відкрився силует — не портал, не розлом, а просто…

присутність.

Наергос.

Він не ступав ногами по землі — він ковзав, наче тінь у тиші. Його тіло було створене з

темряви, але не глухої — живої, гнучкої, старішої за будь-яку стихію.

— Не бійтеся, — його голос лунав водночас над вухом і десь далеко внизу. — Якби я

прийшов убивати, ви б уже знали.

Гейзел зробила рух уперед — Врен схопила її за зап’ястя.

Наергос усміхнувся.

Сумно.

Трохи… людяно.

— Ви всі такі прямі, гарячі… і такі передбачувані. Окрім однієї.

Міра підняла голову.

Її очі, й без того завжди трішки темніші, тепер здавалися чорними озерами.

— Ви… шукали мене? — запитала вона тихо.

Наергос схилив голову.

— Я відчув тебе ще до того, як ти відчула себе. Хаос не народжується. Він

прокидається.

П’ятірка зімкнула ряди навколо Міри, але Наергос не змінився в обличчі.

Він навіть не виглядав вороже.

Лише… втомлено.

— Ви думаєте, я ваш ворог? — він повільно простяг руки убік. — Я не хочу війни між

світами. Я хочу рівноваги. А вона можлива лише з тією, хто стоїть над стихіями.

— Ми ніколи не будемо з тобою, — різко сказала Селін. — Ти знищив Хранителів, ти

роздер світ!

Наергос зітхнув, закривши очі.

— Я зупинив те, що мало його знищити. Стара магія гнила зсередини. Ваші Хранителі

хотіли викорінити хаос, замкнути стихії в кам’яних формах… Ви не знаєте, кого ви

захищаєте.

Ірис відчула, як у неї по спині біжать холодні голки.

— Навіщо ти прийшов? — її голос зірвався.

— Щоб попередити, — сказав Наергос. — І запропонувати.Він простягнув долоню до Міри.

Не торкнувся — але повітря між ними завібрувало.

— Ти не належиш їм. І не належиш мені. Але твоя сила… неймовірно небезпечна без

розуміння. Ти – Хаос, що не має коренів. Ти можеш врятувати світи.

Пауза.

— Або спалити їх, навіть не бажаючи цього.

Міра напружилася.

— Що ти пропонуєш?

Темрява навколо Наергоса змінилася — стала тоншою, менш гострою, майже…

теплою.

— Я пропоную навчити тебе. Показати, як жити із силою, від якої тікають навіть стихії.

А коли прийде час — ти сама вирішиш, хто ворог, а хто друг.

— Ми не дозволимо тобі забрати її! — вигукнула Гейзел, іскри пробилися з її пальців.

Наергос не ворухнувся.

Навіть не глянув на неї.

— Ви не можете її захистити, — його голос став тихим, майже ніжним. — І не можете її

втримати.

Він повільно обернувся до Міри.

— Приходь до мене, коли все навколо почне розсипатися. Коли їхні сили перестануть

слухатись. Коли світ кричатиме твоїм ім’ям.

Його очі спалахнули чорним світлом.

— Я не хочу бути твоїм ворогом, Міро.

Наергос розтанув у темряві.

Тиша повернулася.

А дівчата ще кілька секунд не могли дихати.

Міра прошепотіла:

— Він… правий. Я можу їм нашкодити.

Ірис ступила вперед, рішуче, майже сердито:

— Ти можеш нам зашкодити.

Вона взяла Міру за руки.

— Але ти не одна. І ми не дамо тобі впасти.

У цей момент, хоч магія ще тремтіла в повітрі, всі зрозуміли — справжня битва тепер не з Наергосом. Справжня битва — за Міру.