ЧАСТИНА III. Шоста Сила. Розділ 9. Хто вона?

У кампусі стояла та дивна тиша, яка з’являється лише перед великими змінами. П’ятірка відчувала її шкірою, кістками, подихом стихій у собі. Світ наче прислухався — або ж завмер, щоб краще чути їхні серця. А вони билися надто гучно.

1. Підозри

Після слів Олени Верес про Шосту Силу в головах кожної з дівчат визрівало одне й те саме запитання: Як знайти ту, хто навіть не знає, що її шукає інший світ? Але ще гірше — а що, якщо Шоста вже поруч? У коридорах кампусу з’явилася новенька — тиха, бліда дівчина на ім’я Міра Лессінґ, яка уникала контактів і наче… не зовсім належала цьому світу.Селін першою помітила, що вітер біля Міри поводиться дивно — ніби він не торкається

її, а обминає.

Гейзел бачила, як у присутності Міри вогонь у лабораторіях пригасає на кілька секунд.

Ліана відчула, як земля під ногами ставала важчою, мовби спирання на іншу силу.

Врен кожного разу ловила у дівчини в очах відблиск блискавки — не її, чужої.

А Ірис…

Ірис почувала голос у голові частіше, коли Міра проходила поруч.

Але жодна не наважувалася сказати це вголос.

2. Напруга

У теплиці, де вони зібралися ввечері, повітря могло б розрізати лезо.

— Вона дивна, — першою сказала Гейзел, схрестивши руки. — І не просто дивна. Магія

поруч із нею поводиться, як ідіот.

— У неї очі змінюються, — прошепотіла Ліана. — Я бачила. На секунду вони стали

срібними.

Селін стисла губи.

— Я не кажу, що вона — Шоста. Але щось у ній точно не від нас.

Врен мовчала найдовше. Коли вона нарешті заговорила, її голос був низьким:

— Наші підозри можуть зруйнувати союз, якщо ми будемо кидатись звинуваченнями.

Треба діяти обережно.

Ірис весь цей час слухала мовчки.

Вона не знала, що більше її лякає — те, що Міра може бути Шостою… чи те, що Ірис

відчувала дивне тяжіння до цієї дівчини. Магічне. Небезпечне. Невідоме.

3. Ревнощі

— А може, ти просто її… захищаєш? — різко кинула Гейзел на Ірис.

У теплиці стало холодніше.

Селін затамувала подих.

Ліана відступила півкроку.

Ірис повільно підняла погляд.

— Ти зараз про що?

Гейзел вогнем бурлила всередині — це було видно по її очах.

— Вона дивиться на тебе так, ніби знає тебе. А ти дивишся на неї так, ніби вона — не

чужа. Наче ти… чуєш її.

Ірис відчула, як в грудях щось стиснулося.

Бо Гейзел, хоч і не хотіла, сказала правду.

— Це не ревнощі? — Врен втрутилася тихо, але твердо. — Ми не можемо давати

емоціям керувати нами. Якщо Міра — Шоста, ревнощі вб’ють нас швидше, ніж Наергос.

Селін різко обернулася.

— То ти теж так думаєш, що це вона?!

— Я думаю, — відповіла Врен, — що хтось серед нас уже відчуває її більше, ніж ми.

Всі погляди знову впали на Ірис.

Вона заплющила очі.

Усередині — тихий голос.

«Ключ близько. Ти це знаєш.»

Ірис видихнула й відкрила очі:

— Я не знаю, хто вона. Але я відчуваю… щось. Наче ми пов’язані.

Паузу прорізав холодний порив вітру.

— І це лякає мене не менше, ніж вас.

4. Несподіваний гість

Двері теплиці рвучко відчинилися.

На порозі стояла Міра.

Бліда. Тиха.

Але очі — світлі, срібні, неможливо не помітити.

— Ви… говорите про мене, — сказала вона тихо.

Ірис відчула, як серце обірвалося.

— Бо, здається, я щось маю вам показати.

Вона підняла руку.

Над її долонею завис символ — не стихія.

Не вогонь, не вітер, не земля, не блискавка, не кристал.Це була порожнеча, яку не могла пояснити жодна з них.

— Я не знаю, хто я, — прошепотіла Міра. — Але… я думаю, що ви шукаєте саме мене.

Дівчата стояли мов заворожені. Бо відповідь, яку вони боялися знайти, прийшла сама.