Розділ 8. Пророцтво про Шосту

Увечері після повернення Олени Верес кампус ніби дихав інакше. У повітрі стояла напруга, як перед бурею. П’ятірка зібралася в закинутій теплиці за корпусом магічних дисциплін — єдиному місці, де їх стихії не руйнували все навколо, бо рослини самі відновлювалися завдяки Ліані. Скляний дах був покритий тріщинами, крізь які пробивалося тьмяне місячне світло. У середині пахло землею, мокрим листям і невисловленими страхами. Ірис стояла в центрі. Її шкіра досі пам’ятала дивний відгук — той самий голос зі Світу Стихій, що приходив до неї у снах. Сьогодні він мовчав, але напруга залишалася.

— Що вона мала на увазі? — Селін не витримала першою. Її волосся ворушилося від легких поривів неконтрольованого вітру. — Хто ця Шоста? І чому ніхто ніколи не згадував про… це?

— Бо нас вчили лише тому, що вони самі розуміють, — буркнула Гейзел, спершись на

старий стіл. Її пальці були вкриті темними іскрами. — А тепер виходить, що ми —

половина правди.

Ліана обвела всіх уважним поглядом.

— Може, Олена перебільшує? Може, це просто давня легенда…

Врен різко підняла голову.

— Це не легенда.

Усі замовкли.

Врен не часто говорила про своє минуле — про те, що вона знає більше, ніж інші, бо її

таємниця пов’язана з самим Ефіром. Але зараз її голос був твердим.

— Я бачила згадки про Шосту в старих архівах. Невиразні, уривчасті. Наче хтось

спеціально намагався стерти будь-яку інформацію.

— Навіщо? — прошепотіла Ірис.

— Бо Шоста сила небезпечна, — відповіла Врен. — Не для нас. Для тих, хто хоче

контролювати світ Стихій.

Скло над ними тремтіло.

Ніхто їх не чіпав. Просто світи ставали дедалі ближчими.

Тоді Ірис заплющила очі. Голос всередині неї — той, що з’явився після першого

розлому — нарешті заговорив. Шепіт, наче вітер, що проходить крізь її свідомість.

«П’ятеро — не завершення. Ви лише двері. А Шоста — ключ.»

Ірис здригнулася.

— Я… щойно почула це. Знову. Про двері і ключ.

— Голос? — Селін нахилилася вперед. — Той самий?

Ірис кивнула.

— Він каже, що ми — не фінальні. Ми — шлях. І без Шостої сили наш союз не зможе тримати баланс.

Гейзел вдарила кулаком по столу — від цього на поверхні спалахнула темна хвиля.

— То що, нас п’ятеро недостатньо?! Ми тренуємося, ледь живі повертаємося з цих

розломів, намагаємося стримати Наергоса — і все дарма?!

— Не дарма, — тихо, але впевнено сказала Ліана. — Якби наш союз не був важливим, нас би взагалі не існувало як П’ятірки. Просто ми не завершена конструкція.— А значить… — додала Врен, дивлячись у тріснутий дах, де срібний місяць

переходив у туман. — Шоста сила вже пробуджується. І якщо ми її не знайдемо — її

знайде Наергос.

Повисла тиша.Холодна, гостра, як лезо.

— У пророцтві сказано, — згадала Ірис, — що Шоста сила бачить світи однаково. І

може відкрити або закрити те, що не підвладне навіть нам.

Селін повільно сіла на лавку.

— Виходить… наш союз був лише першим кроком. А справжня битва почнеться тоді,

коли ми знайдемо шостого.

Врен зустріла їхні погляди.

— Або коли шостий знайде нас.

Поруч, просто за стіною теплиці, щось тихо тріснуло — звук, який був схожий на м’яке ковзання реальності. П’ятірка обернулася водночас. Бо світ уже почав шукати Шосту до того, як вони прийняли це.