Розділ 3. Істота, що не мала прорватися

Темний коридор старого крила кампусу завжди здавався просто занедбаним — запах пилу, облуплені стіни, вицвіла табличка «Закрито на ремонт». Але цієї ночі він дихав. Наче зсередини ним прокочувалися невидимі хвилі, і лампи над дверима тремтіли у нерівному світлі. Celine перша відчула це. Повітря раптом стало надто легким, надто порожнім — як перед бурею. Hazel зупинилася й притиснула долоню до стіни: тепло йшло не від неї, а з глибини каменю, пульсуючи, мов серце. Terra відчула, як під підлогою щось зрушилося, торкнувшись її магії, немов попередження. Wren мовчки вела групу вперед — її очі світилися тонким електричним відблиском, коли вона вдивлялася в темряву. Iris ішла позаду, і кристал П’ятої Стихії під її одягом тьмяно мерехтів у такт її крокам.

— Це не просто розлом, — прошепотіла Celine. — Тут щось… виходить.

Щось справді вже вийшло.

З темряви пролунало сухе, низьке шипіння — не схоже на звук живої істоти. Наче хтось

пробував говорити мовою, яку давно забули. Струмінь тіні склався в подобу тіла.

Спочатку — тонке, худорляве. Потім — вищу за людину, майже торкаючись стелі.

Очі істоти спалахнули порожнім білим світлом.

— Це… не демон, — прошепотіла Terra, відступаючи. — Це щось гірше. Це те, що не

мало прорватися.

Существо зробило крок уперед. Його ноги не торкалися підлоги — воно ковзало, розчиняючись і проявляючись одночасно, ніби не впевнене, до якого світу належить. Hazel піднесла руки, полум’я спалахнуло. Але замість того, щоб ударити по істоті, вогонь вигнувся ліворуч і погаснув, перехоплений її ж власною силою.

— Що за… Чому він викривляє магію?

Wren ковтнула, відчуваючи, як струм у руках стає некерованим. Земля під Terra захиталася. Повітря навколо Celine раптом стиснулося, ніби її намагалися задушити її ж власною стихією. Лише кристал на грудях Iris світився рівно. Істота повернула голову прямо до неї.

— Воно бачить кристал, — прошепотіла Hazel. — Він йому потрібен.

Тінь рвонулася вперед. Коридор здригнувся, лампи погасли разом. У темряві пролунав крик — не людський, а вовчий, як стародавній плач холодної ночі.Iris підняла долоню, і кристал спалахнув світлом, якого не бачили навіть інші стихії. Тінь відступила, зашипіла, але не зникла — лише зміцніла, підживлена хаосом навколо.

— Це лише відгомін Темряви, — сказала Wren, але її голос слабко тремтів. — Та якщо

такі істоти вже можуть сюди прориватися…

— Тоді світ почав падати, — відповіла Terra.

Тінь знову зрушилася. І стало зрозуміло: це була лише перша. Перший з тих, хто не мав ніколи переступити межу.