ПРОЛОГ. “Коли світ зітхає вперше”

Спершу — ледь вловимий рух у повітрі, невидимий, як перший подих дитини. Тонка хвиля, що прокотилася вулицями світу, змусивши ліхтарі мигнути… і забути про це наступної миті. Але світ уже зробив свій перший зітх після довгої магічної дрімоти. В університетському містечку над ранковим небом на мить зависла срібляста лінія — ніби хтось провів пальцем по повітрю. Двоє студентів, що саме виходили з гуртожитку, одночасно зупинилися.

— Ти це бачив?

— Ні. А ти?

— Ні.

Вони швидко домовилися мовчки. Люди завжди погоджуються не помічати того, що не вписується у звичний порядок. В центрі міста з криниці, яка стояла сухою вже двадцять років, раптом піднялася вода. Прозора, чиста, немов джерельна. Ніхто не зміг пояснити звідки. У підземці на мить вимкнуло світло, і обличчя пасажирів освітив неоновий відблиск, що не належав жодній лампі. Дехто сказав, що бачив мовби… крила? Примарні, прозорі. На околицях прокотилася хвиля тепла, хоча був листопад. Земля тремтіла легше, ніж від поїзда, але достатньо, щоб собаки підняли голови й завили в один голос. Наступного ранку новини вибухнули десятками роликів:

● “Загадична вода у міському фонтані світиться вночі”

● “Над кампусом пройшов невідомий атмосферний спад”

● “Очевидці чули гуркіт грому на чистому небі”

Бо між людьми ходило дещо, чого вони самі не розуміли. Тонка павутинка магії, що давно спала, тепер прокидалася — повільно, але невідворотно. Стихії, втомлені тишею, простягали свої пальці у реальність. Тінь шукала шлях. Світло збиралося в серцях тих, хто колись був обраний. У темному кутку порожньої аудиторії №12 вперше за багато років сам собою спалахнув кристалічний знак. Той самий, що тріснув під час першої битви дівчат. Він загорівся рівним, холодним сяйвом. І темний голос, який давно мовчав, прошепотів:

— Пробудження почалося.

Вони відчують мене знову. А я — їх. Світ затамував подих. Другий зітх буде вже зовсім іншим.СWorldNetwork навіть випустив статтю про “колективну істерію студентів”. Світ сміявся. Але сміх був нервовим.