Її не рвали, бо вона – інша.
Така, ніби щось знає.
Стоїть посеред поля,
наче чекають не погоди,
а сердець.
Кажуть, хто прошепоче їй
не голосом,
а думкою –
отримає більше, нім просив.
– Чому тебе ніхто не зриває?
– Бо я не для вітрин, для віри.
– Що ти даруєш?
– Не бажання – надію, що вони збудуться.
Квітка мовчить,
але розцвітає, коли її не просять,
а дякують.
Бо справжні бажання –
не ті, що загадують на показ,
а ті, що шепочуть у тиші.
Відредаговано: 20.02.2026