книга видиху
0023
Секстина від імені своєї душі
Усе життя, шукаючи кохання,
У мороці я гайнувала час.
Але звелася сонячна гора,
Яка здолала ночі давню владу
І дарувала впевнене знання,
І спокій оповив моє життя.
Як небагато треба для життя:
Розділене між друзями кохання,
Розділене між друзями знання,
Й потрібно ще, аби всевладний час,
Який над нами завжди має владу,
Дозволив нам піднятися на гору.
Приходять друзі здалеку, з-за гір,
Й назавжди перемінюють життя,
І долі подолавши давню владу,
Приносять із собою блиск кохання,
З розмовами минає швидко час,
Розтрачений на любосні зізнання.
Багато тих, хто прагне до знання,
Хто розуму скорити хоче гори,
Спинити підрахунком хоче час,
І думкою розмірити життя,
І розумові підкорить кохання,
Та звідки йому взяти таку владу?
Людській багато що під силу владі,
Та що та влада важить без знання,
А що в знанні за радість без кохання?
Тече ріка поміж високих гір,
По ній пливе човном чиєсь життя,
А веслярем у тім човні є час.
Століття і хвилини – все це час.
Уміти чи могти – і в цьому влада.
Радіти і страждати – це життя.
За ніччю день іде – ото й знання.
І тільки височіє, мов гора,
Над нами непізнаване кохання.
Я оспівала і життя, й кохання,
Які вдалося тимчасово знати,
І владу часу, що стоїть горою.
Відредаговано: 23.01.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
