книга видиху

0022

я сам собі здавався затяжким 

і не готовим до легкої долі 

якщо вже бути то лише ніким 

якщо страждати то лише на волі 

 

 

але і цей доволі хутко зник 

і більше з них ніхто не повернувся 

і я не знаю хто правий із них 

долина ж бо запалася в пітьму вся 

 

і я ішов по тьмавих манівцях 

лиш світло натякало на дорогу 

зоря була незрушна наче цвях 

вона в мені утишила тривогу 

 

хоч я не знаю значення знамень 

та кожен з тих що він мені явився 

із книгою для виходу удень 

у темряві чи в світлі розчинився 

 

я знову наштовхнувся на поріг 

його було тепер переступити 

незмірно легше бо з усіх доріг 

для мене не лишилося закритих 

 

бо я вже знаю що лише одна 

дорога нам закрита без причалів 

немає в ній ні течії ні дна 

дорога із обителі печалі

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше