книга видиху

0017

XІV 

 

Всміхались Вам пажі прекраснороті, 

тремтіли їм тонкі куточки губ. 

У радості – назавжди – й у скорботі 

із ними йде їх владар-хлопцелюб. 

 

Обличчям ще подібний юнакові, 

душею він нагадує мерця. 

У нього в серці не лишилось крові. 

У храмі не лишилось каганця. 

 

Багато гарних днів є в кожнім році, 

коли сіяє сонце золоте. 

Сіяє ніч зіницею ув оці. 

 

Минають дні і юнаки, проте, 

залюблені у святості й пороці,

солодкий кардинале, Ви спите. 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше