XI
Мені здалось, що Ви зійшли з небес.
Охрещені у темряві соборів,
Ви оплели мене вінком словес,
і слухатись привчили Вас в покорі.
Із молитов, із почорнілих книг
Ви довго набирались злої люті.
У ладані, у брязкоті вериг
навік хотіли Ви мене замкнути.
Та Вам, святим, не снилося повік,
як болісно лишатись у пишноті,
коли для серця є єдиний лік –
трудитися щоденно у гризоті.
Я попрощався і до Вас прорік:
“Я в пеклі ріс і знаюсь на підлоті”.
Відредаговано: 23.01.2022