книга видиху

0014

XI 

 

Мені здалось, що Ви зійшли з небес. 

Охрещені у темряві соборів, 

Ви оплели мене вінком словес, 

і слухатись привчили Вас в покорі. 

 

Із молитов, із почорнілих книг 

Ви довго набирались злої люті. 

У ладані, у брязкоті вериг 

навік хотіли Ви мене замкнути. 

 

Та Вам, святим, не снилося повік, 

як болісно лишатись у пишноті, 

коли для серця є єдиний лік –

 

трудитися щоденно у гризоті. 

Я попрощався і до Вас прорік: 

“Я в пеклі ріс і знаюсь на підлоті”.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше