книга видиху

0011

VIII 

 

Як я упав і Вам молився долі,

коли зайшли Ви у сутінний храм, 

Ви бачили, прості і ясночолі, 

Ви чули все, що шепотів я Вам. 

 

У мороці шовкової сутани 

прекрасні Ви були, неначе смерть. 

Знадвору пахли навісні каштани. 

Моє життя летіло шкереберть. 

 

У сутінках, у дзенькоті кадила 

це мало статись як не тут, то десь. 

Весна за нами радісно ходила, 

 

і дзвін лунав поранених сердець. 

Я Вас хотів. Хоча було не сила, 

хотів я Вам віддатися увесь.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше