книга видиху
027
Ґімель
Десь уночі пташка повторювала свій моторошний зойк схожий на зозулю
Чи то може півень переміненим від жаху голосом намагається проспівати наскрізь цю глупу ніч?
Чи ще хтось слухає самотнє кигикання цієї моторошної птахи як і я притисши підборіддя до піднятих колін?
Є люди які живуть тільки поночі саме їх вітають птахи переміненими голосами від здогаду на яку роботу можуть йти о такій порі сторожі жахів
Що ж воно так кигиче серед ночі у далині за будинками у глибині лісу?
Чорний вугіль везуть великим возом через порожні просіки і місяць вихоплює своїм поглядом живі руки кущів вони тягнуться аби вхопити собі хоч вуглик хоч вогник аби не жити вічність у пітьмі
Але вони сліпі й безрукі і тільки сухе листя безрото шепоче дай а на вугільній купі горять чорні зіниці вуглинок у кожній із яких відсвічує місяць
Від руху вони б'ються одна об одному як зуби зголоднілого бога у якого немає пащі але є голод
У візничого іще є життя бо він чекає сонця з-за чорної гори що пропливає проваллям лісу виглядає зореока ніч моргаючи поперемінно кожним оком
І віз як наляканий птах протяжно скрипить колесами
Доки вікна ти ще людина а далі ніч
Відредаговано: 23.01.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
