книга видиху

022

Бет

 

Ми довго блукали по широкому морю де шлях свій знаходять човни без дороги 

 

Так довго блукали ми по морю непліднім що наші думки розчинились у ньому дощами а щогли трухляві назавжди упали в безодню 

 

Бездумні тепер розуміємо пташині говірки 

 

Ми вічно блукатимемо тут без дому на посміх долі і вітру для хвиль божевільних жадана здобич єдині безмовні свідки хиткої розпусти 

 

Забули ми поклик старої вітчизни все море тепер нашим домом човни поступово нас перетравлять в своїх утробах аж поки й самі не розсипляться в порох

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше