книга видиху

022

Бет

Ми довго блукали по широкому морю де шлях свій знаходять човни без дороги

Так довго блукали ми по морю непліднім що наші думки розчинились у ньому дощами а щогли трухляві назавжди упали в безодню

Бездумні тепер розуміємо пташині говірки

Ми вічно блукатимемо тут без дому на посміх долі і вітру для хвиль божевільних жадана здобич єдині безмовні свідки хиткої розпусти

Забули ми поклик старої вітчизни все море тепер нашим домом човни поступово нас перетравлять в своїх утробах аж поки й самі не розсипляться в порох

Подобається

#3398 в Різне
#890 в Поезія
#3268 в Сучасна проза

Відредаговано: 23.01.2022