книга видиху

021

Рум 

 

Алеф 

 

Без імені навіки я помер у літню днину тиху і погожу і час минув і всі мене забули я бачив як просіюють пісок я їм співав так часто в надвечір’ї засмаглі юнаки на колісницях що їхній слух був пильний до пісень крихке ім'я немов сухий папірус але міцні слова немов бурштин

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше