книга видиху
020
Пісня на два голоси
Замовкли всі мені відомі мови
я не лишивсь навіки молодим
немає жодного із тих облич
хто добре знав які крихкі слова
що їх вуста так часто промовляли
хто на сузір’я міг їх розділити
слова моїх улюблених пісень
і зорі бачу там у глибині
то рік новий то фініки з Євфрату
дивлюсь у себе наче у колодязь
там повені і там в’язкий намул
що сестри знов забрали навзамін
як похвалу міцній високій греблі
та демони і там його зловили
в переліки сприятливих зірок
на землю він в ясну кошару втік
не чутно на майданах серед міста
великий сонця бог Ахурамазда
осипалися з кахлів василіски
якого на змію перетворив
священний гомін вітру занімів
для того хто сидів у темнім льосі
ніхто йому не скаже у печалі
возлігши з ним на ложі горілиць
так як тоді невинно говорив
з чудовиська зробившись чоловіком
як брат самотній плаче за сестрою
прекрасна жінка ліпша із блудниць
її шукає в кожнім із дворів
з яких приносили вина і хліба
з усіх палаців храмів за рікою
прекрасних у блискучій позолоті
палають її очі як бурштин
як духи звізд і сонмища птахів
ця пісня закарбована вустами
у ній було багато давніх слів
Відредаговано: 23.01.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
