ЕПІЛОГ. “Після магії”

Світ відбудовується. Магія стала м’якшою, живою, людською.

Кристалів більше нема. Єдине, що живе вічно — це ті, хто зумів змінити світ.

Перші місяці після Переписання були схожі на довгий світанок.

Світ, який так довго стояв на крихкому фундаменті магічних конструкцій, повільно

уривав нитки минулого й переплітав їх у щось нове.

Магія не зникла — вона змінила характер.

Вона вже не вибухала стихіями, не ламала реальність.

Вона текла поруч із людьми, як природна сила: м’яка, тепла, жива.

Люди навчилися не боятися її, бо тепер магія не вимагала відповідності, жертв чи

носіїв.

Вона була тим, чим завжди мала бути: частиною природи.

Частиною вибору.У містах почали з’являтися майстерні нового типу — не для створення кристалів, а для

навчання відчувати навколишній світ.

Стало можливим торкнутися трави й відчути легкий відгук світла.

Заспокоїти дитину — і побачити, як у повітрі розпливаються м’які тіні.

Посміхнутися — і дозволити простору навколо себе стати яскравішим.

Не феєричні вибухи.

А ледь помітні, але справжні дива.

Рен, яка колись несла в собі загрозу для світу, стала тим, хто допомагав будувати його

заново.

Уперше вона жила без тягаря «призначення», без коду, без страху, що її існування —

це помилка.

А решта дівчат…

Вони теж знайшли себе у світі, якого ніхто не контролював.

Тая почала вчити дітей слухати світло.

Астра писала першу історію про Нові Часі, і кожне слово в ній було теплішим за

вогонь.

Еллі відновлювала ліси, але не магією — руками, разом із мандрівниками та

волонтерами.

Міра будувала мости між містами, які раніше були розділені магічними кордонами.

Вони не були героїнями.

Вони просто жили.

І саме тому були важливими.

Кристали зникли з історії, як зникають непотрібні інструменти після того, як завершено

будівництво.

Перший теж перестав бути загрозою — він став частиною балансу, частиною тихої,

гнучкої гармонії.

Світ більше не потребував жертв.

Не потребував носіїв сили.

Не потребував того, щоб хтось один тримав на собі все.

Світ потрібував лише тих, хто зумів колись сказати:

“Я обираю жити і творити, а не руйнувати.”

І ці слова залишили відбиток, який не зітреться ніколи.Бо вічним не стала магія.

Вічним стали ті, хто наважився змінити світ.

Це не був кінець магії. Це був кінець її страху.