Розділ 19. Новий початок без старих меж

Після падіння Першого світ не вибухнув світлом.

Не ожив магічними бурями.

Не розкрив перед людьми нові горизонти.

Навпаки — він став спокійним.

Так тихо, що це лякало.

Бо вперше за тисячі років не було Закону, який би визначав, де магія починається, де

закінчується, кому вона “належить” і як має працювати.

Реальність… просто була.

І магія тепер текла в ній не як привілей чи зброя — а як світло в повітрі, як тепло в

камені, як дихання світанку.

Університет, який пережив тріщини, Темряву, Наергоса і Першого, тепер здавався

надто буденним.

Лавки стояли трохи криво.

Вітер шелестів здебільшого звичайним листям.

Будівлі перестали мерехтіти прихованими печатками.

А люди…

Люди сміялися, ходили, кохали, сварилися, навішували об’яви про загублених котів.

Магія не стала світанком хаосу.

Вона стала фоном життя.

І це було правильним.

П’ятірка зібралася у внутрішньому дворі, там, де колись з’являлися портали.

Тепер там росла молода береза — нова, прозора, з легким сяйвом між жилками.

— То це все? — Hazel торкнулася кори. — Ми… просто живемо?

— Ні, — посміхнулася Terra. — Ми нарешті починаємо жити.Celine вдихнула повітря, і кожен подих приносив легенький відтінок магії — не вітряної,

не стихійної, а просто… світової.

— Нема кордонів.

— Нема Закону.

— Нема “дарованої” магії.

— І нема того, хто б визначав, що правильно.

Iris присіла на траву й подивилася на свої руки — чисті, звичайні, але тепер з легким

м’яким світлом під шкірою.

— Ми більше не носії стихій.

— Ми — просто люди.

— Але магія тепер у нашому світі так само природно, як вода чи повітря.

Wren стояла осторонь.

Її силует був спокійним, майже прозорим, але більше не загрозливим, не “надмірним”.

Вона не тримала в руках коду світу.

Не була ключем.

Не була зброєю.

Вона була частиною світу, що нарешті став цілісним.

— Світ більше не лежить між палітурками правил, — сказала вона тихо.

— Він вільний.

— І ми — також.

У місті люди почали помічати дрібниці:

• квіти, що загоюють порізи;

• річки, які змінюють русло, коли цього потребує природа;

• діти, які бачать те, що дорослі давно забули;

• старі легенди, що повільно стають побутом.

Але не було страху.

Не було полювання.

Не було диктатури магії чи боротьби за неї.

Світ вчиться бути собою, а не тим, ким його намагалися зробити колись.

Магія тепер не дар і не тавро.

Вона — функція життя.

Те, що давно мало стати звичним.Ні П’ятірка, ні Сьома тепер не були обраними.

Не були богами.

Не були рятівниками.

Вони були першими людьми нового світу.

Першими, хто побачив, що магія не створює монстрів чи героїв.

Вона створює можливість.

І це був найкращий початок.

Новий початок.

Без старих меж.