Розділ 14. Магія, яку не можна зберегти

Спершу це здалося випадковістю.

Коли Terra намагалася підняти камінь, земля під пальцями просто… не відгукнулася.

Коли Hazel запалила сірник, полум’я піднялося, але не підкорилося їй.

Celine зупинила подих і спробувала відчути вітер — але повітря було гладким,

мертвим, ніби склом.

Iris торкнулася води в фонтані — і вода навіть не здригнулася у відповідь.

Усі четверо в один момент відчули одну й ту ж річ:

їхні стихії більше не слухаються.

Не мовчать.

Не живуть.

Wren бачила це ще до того, як це сталося.

Тріщини реальності завжди показували їй більше.

Але тепер тріщини йшли не крізь простір.

А крізь самі стихії.

1. Перше падіння — Земля

Terra знову поклала руки на ґрунт, зосередилась, намагаючись почути його.

Раніше земля завжди говорила з нею: теплом, тиском, легким гулом.

Тепер — тиша.

Абсолютна.

— Я нічого не чую, — її голос був надломлений.

— Terra… — почала Iris, але не встигла.

Ґрунт раптом… зник.

Не зруйнувався. Не впав.

Він перестав існувати як стихія.Лише фізична матерія.

Без голосу.

Без пам’яті.

Terra опустилась на коліна, втупившись у землю, яка більше не була її союзником.

— Моя сила… не моя.

2. Вогонь — який втрачає серце

Hazel з силою клацнула пальцями — іскра з’явилася, але її вогонь більше не був

частиною її.

Полум’я не слухалось.

Не танцювало.

Не говорило.

Воно просто… горіло.

— Ні-ні-ні, так не може бути… — Hazel зробила ще спробу. І ще. І ще.

Лише вогонь.

Природний.

Німий.

Здавалося, він навіть не впізнає її.

3. Вітер — що перестає бути вільним

Celine, яка завжди відчувала небо, ніби воно було частиною її тіла, раптом відчула…

бар’єр.

Не зовнішній.

Внутрішній.

Вона підняла долоню — і повітря не відгукнулося.

Не закружляло.

Не торкнулось її вух шепотом.

— Він лишився… але він не мій, — прошепотіла вона.

4. Вода — що стає просто водою

Iris опустила руки у фонтан.

Колись вода сміялась із нею, слухалась, співала.

Тепер — холодна.

Сліпа.

Порожня.

— Ми… вмираємо? — Iris підняла на інших погляд.

— Ні, — відповіла Wren.

І голос її був тихий.

І сильний.

І страшний.

5. Сьома відчуває те, що вони не можуть

Wren стояла нерухомо, ніби чекаючи.

Тріщини коду реальності миготіли перед її поглядом.

У формулі світу відбулася зміна.

Проста.

Фатальна.

Sᶦ → 0

всі стихії прямують до нуля

— Це не ваша вина, — сказала вона.

— Це навіть не ваша боротьба.

Hazel зірвалася:

— Не смій так говорити! Ми — команда! Ми — П’ятірка!

Wren заплющила очі.

— Ви були П’ятіркою, — прошепотіла вона.

— Але світ переписують. Перший забирає стихії не тому, що хоче влади.

Він хоче… чистоту.

— Чистоту? — Terra зіщулилася. — Світ — не рівняння!

Wren похитала головою.

— Для нього — рівняння.

І все, що з ним не збігається, він стирає.6. Крах магічної структури

В повітрі почувся звук — ніби далекий удар.

Наче величезна хвиля вдарила у світ.

Wren здригнулась.

— Це почалося.

— Що? — запитала Iris.

Wren відкрила очі.

І в них світився страх.

— Магія перестає існувати як система.

— То що ми тепер? — прошепотала Celine.

Wren відповіла не одразу.

— Люди.

— І ти теж? — в голосі Terra був біль.

— Ні.

Wren подивилася в небо, що почало розшаровуватися формулами.

— Я — остання магія світу.

— І саме тому Перший хоче мене.

Стихії помирають.

Кристали гаснуть.

Світ тріщить.

І ніщо більше не існує як окрема сила — усе тече до одного центру.

До Сьомої.