ЧАСТИНА IV. “Останній Закон” .Розділ 13. Формула Світу

Світ завжди здавався Wren живим.

Не тому, що в ньому була магія — а тому, що щось дихало крізь тріщини простору,

як крізь шкіру.

Але тепер, після зустрічі з Першим, вона відчувала це дихання чіткіше, ніж власний

пульс.

Дівчата ще намагалися оговтатись. Простір повертав собі форму, будинки знову

ставали тривимірними, а не плоскими, як намальовані маркером. Але Wren стояла

нерухомо, слухаючи світ.

Не повітря.

Не магію.

Не стихії.

Код.

Заплутану, небезпечну, досконалу формулу, яка лежала під усім, що існувало.

Вперше — вона бачить все

Це не було баченням очима.

Не було магічним прозрінням.

Це було… розумінням.

Як коли нарешті бачиш логіку в хаосі.

Світ навколо розкрився багатошаровою структурою:

● поверхня реальності — те, що бачать усі;

● глибина стихій — те, що відчувають П’ятірка;

● прихований код — те, що не мав би бачити ніхто.

Wren дивилася вглиб, ніби крізь напівпрозоре скло:

лінії рівнянь, що тримали небо;

формули, що керували гравітацією;

вузли енергії, що створювали життя;

діаграми й алгоритми, які рухали час.

І кожен елемент був підписаний однією рукою.

Першим.П’ятірка підбігає до неї

— Wren? — голос Iris тремтів.

— Що з тобою?

Wren не відповіла.

Не могла.

Бо прямо перед нею висіла формула, що не мала виглядати простою, але була

виразна, як слово:

E = Σ(βᶦ • Sᶦ) – Ω

Енергія світу дорівнює сумі всіх стихійних векторів… мінус те, що Перший забрав.

Iris торкнулась її плеча — і відсмикнула руку, ніби обпеклась.

— Ти… світла…

— Ні, — прошепотіла Wren. — Це не світло. Це — код.

Формула змінюється. Під нею — друга.

Wren зробила крок уперед.

Формула розлетілася, як попіл, і під нею відкрився інший шар:

S₇ = lim (Sᶦ → ∞)

Сьома сила — межа всіх стихій, зведених до безмежності.

— Я… не стихія? — вона прошепотіла.

— Ти — їхня межа, — сказала Terra. — Хіба це погано?

Wren похитала головою.

— Це не просто межа. Це… перепис.

Третя формула. Та, яку бачити не можна.

Вона з’явилася повільно, як чорнило на воді.

І Wren інстинктивно зробила крок назад.Ця формула не була красивою.

Не була гармонійною.

Вона була… небезпечною.

Ω = F₁ – F₇

Обнулення світу.

Різниця між Першим і Сьомою.

А наприкінці — маленький підпис, майже невидимий.

if Ω = 0 → rerun(creation)

// reset the world

Wren зблідла.

— Він не хоче знищити світ, — прошепотіла вона.

— Він хоче перезапустити його.

Дівчата затихли.

— І ти… — Hazel ковтнула. — …стоїш у цьому рівнянні поруч із ним?

Wren закрила очі.

— Я — його протилежність.

— І що це означає? — прошепотіла Celine.

Wren підняла погляд на нескінченний код.

— Це означає,

що якщо ми зрівняємось…

світ почнеться спочатку.

Перший не хоче битись. Він хоче рівності.

Бо рівність знищить усе.

Wren проковтнула страх — той, що не стосувався смерті. Стосувався того, що він

показав їй у власній сутності.

— Я знаю його слабкість, — сказала вона тихо.

— Але тепер бачу… мою.

Iris стискає її руку.

— Ми з тобою.— Ні, — відповіла Wren. — Формула світу каже інакше.

Вона підняла руку — і код почав змінюватися у відповідь.

— У цій боротьбі…

я або стану рівною Першому.

Або стану причиною, чому все зникне.