Розділ 11. Розлам сердець

Кожна героїня проходить особистий вибір:

Iris — між силою й любов’ю

Terra — між землею й небом

Celine — між свободою й обов’язком

Hazel — між полум’ям і страхом

Wren — між людським і нелюдським

Після першої зустрічі з Першим вони не тікали — вони відходили, намагаючись зібрати

себе докупи. Світ ще тримався, але вже відчувався… неправильним. Повітря ніби мало

присмак порожнечі. Тіні падали під іншими кутами. Дерева шелестіли не тим ритмом.І в цій тривожній тиші кожна з дівчат опинилася перед своїм власним розламом.

Iris — між силою й любов’ю

Ірис сиділа біля струмка, вода якого більше не відбивала її обличчя — відбивала лише

порожній контур. Її кристал поволі згасав, але всередині — у найглибшій тиші —

вирувала сила, яку їй пропонували Творці.

Вона знала: забрати її можна лише одним шляхом — зректися всього, що робило її

людиною.

Але десь там, у зламаному місті, залишився Ліан.

Той, хто вірив у неї, коли вона не вірила ні у що.

— Сила чи любов… — прошепотіла вона. — Якщо я виберу одне, друге перестане

існувати.

Вода під її ногами змінила напрям течії — немов сама реальність чекала її відповіді.

Terra — між землею й небом

Терра стояла на краю урвища, де земля вже розсипалась у порожні геометричні фігури.

Вона завжди була опорою — та, хто стояла твердо, навіть коли все тремтіло. Земля

була її душею.

Але тепер, коли ґрунт більше не слухався, кристал повітря всередині мимохіть тягнув її

вгору. Хмари кликали. Небеса шуміли її ім’ям.

— Я не хочу зраджувати землю, — сказала вона вголос, хоча нікого поруч не було. —

Але якщо я лишусь на ній… вона впаде разом зі мною.

І вперше в житті Терра не знала, де її місце.

Celine — між свободою й обов’язком

Селін бігла. Просто бігла — не від небезпеки, а від того, що тиснуло всередині.

Свобода була її киснем. Її стихія — повітря, рух, вибір.

А тепер вибір був лише один: повернутися до дівчат і боротися там, де шанси проти

них усіх.

Її серце кричало: бігай, поки можеш.

Її обов’язок шепотів: залишся, поки треба.— Я… не знаю, хто я без свободи, — зізналася вона в темряву, яка більше не мала тіні.

— Але без них я — ніщо.

Hazel — між полум’ям і страхом

Гейзел тремтіла. Вона завжди вважала себе сміливою, але після зустрічі з Першим її

власний вогонь лякав її. Він реагував на її страх, ріс, коли вона намагалася його

стримати.

— Ні… ні, будь ласка… — схлипнула вона, стискаючи руки, які палали від надлишкової

сили. — Я не хочу знову зробити комусь боляче…

Вогонь підкорявся їй лише тоді, коли вона не боялася.

А тепер страх був її тінню.

— Чи можу я бути героїнею, якщо я боюсь власного світла? — запитала вона саму

себе.

Тиша не дала відповіді.

Wren — між людським і нелюдським

Wren сиділа окремо від інших, бо бачила те, чого вони не могли. Код реальності

тремтів навколо неї — нитки світобудови, які Перший переписував в реальному часі.

Її створили, щоб протистояти йому.

Але чим більше вона використовує свої здібності, тим менше в ній залишається

людського.

Вона бачила свої власні руки — і бачила, що вони вже не цілком «руки», а радше

інтерфейс між світом і тим, що знаходиться поза ним.

— Якщо я стану тим, ким вони хочуть… — вона зупинилась, бо голос зламано

задрижав, — чи зможу я ще любити, відчувати, бути собою?

Питання висіло в повітрі, але навіть реальність не наважувалась відповісти.

П’ять дівчат.

П’ять розламів.

П’ять шляхів, які мали зійтися — або назавжди розійтися.

І десь унизу, під світами, Перший усміхався.

Він знав: вони не впадуть у бою.

Вони впадуть у собі.