Пролог.

Темрява не мала кольору. Вона була тишею, настільки глибокою, що навіть пам’ять боялася торкнутися її країв. Тисячоліття — або миті — пролягали однаковим холодом у просторі, що не належав жодному зі світів.Тут спали Вони.

Тут народилася Перша Думка.

Тут творилися й руйнувалися реальності, наче крихкі скляні кулі між пальцями древніх.

А тепер — тут хтось рухнув.

Не світ.

Не стихія.

Навіть не Той, хто прокинувся у попередній книзі.

Він був лише тінню.

Тепер розплющував очі Перший.

Той, чиє ім’я не вимовляли навіть Творці.

Той, хто існував ще до появи будь-якого балансу.

Той, хто не створив світ —

але дозволив йому існувати.

Порожнеча, густіша за ніч, тремтіла.

Кристалічні уламки мертвих всесвітів зависали в повітрі, немов пилюка у світлі

невидимого сонця.

І тоді — голос.

Не звук.

Розлом.

«Сторож впав.»

«Поріг зруйновано.»

«Сьома — проклятий код.»

«Почати Очищення.»

Але Перший не поспішав відповідати.

Світ, який так наполегливо намагався вижити…

Світ, де п’ять стихій переплелися з неможливим сьомим фрагментом сили…

Світ, що насмілився протистояти Творцям…

Він довго не падав.

Це було цікаво.

У тишу впав ще один шепіт —

не від Творців.

Від самої тріщини реальності.

«Wren…»

«Вона відкриє двері.»І тоді Перший нарешті поворухнувся.

Темрява зсунулася, як океан хвилю.

Уламки світів посипалися вниз, неначе попіл.

Коридори забутих вимірів хруснули від старовинного подиху.

Перший стояв.

Не мав тіла.

Не мав форми.

Не мав потреби.

Але коли він ступив —

кожна жива істота в усіх відомих світах відчула холод, якого досі не знала.

Не страх.

Страх — людське.

Це була пам’ять про кінець, що існував ще до початку.

Світ Wren.

Світ П’ятірки.

Сьома сила.

Творці.

Все це було лише тимчасовим нашаруванням на поверхні нескінченної Порожнечі.

Перший вирішив повернутися.

Бо якщо одна дівчина —

лише одна —

змогла змінити навіть пробуджених Творців…

…то що вона зможе зробити з Ним?

Порожнеча усміхнулась.

Хоч усмішки не існувало.

І епоха, яку світ назве “Останньою”,

почалася.