Розділ 19. Пандемоніум стихій

Світ не був готовий до цього звуку.
Навіть вітер зупинився, коли шість магічних потоків зімкнулися в один. Це було
не світло. І не темрява. Це був гул творення, те, що колись пролунало у
перший момент народження всіх світів.
Ліра відчула, як вода в її жилах більше не підкоряється лише їй: вона стала
частиною ширшого рідкого кола.
Aria здригнулася — повітря навколо не просто рухалося, воно дихало разом із
водою.
Hazel побачила, як її полум’я раптом почало танцювати у ритмі вітру, а не лише
серця.
Terra почула, як земля під ногами раптом стала легкою, мов вода, і рухливою,
мов повітря.
Wren відчула, як тінь перестала бути тінню — вона стала не темрявою, а
відсутністю форми, готовою набирати будь-яку.
А в центрі — стояла Сьома.
Її сила не імліла, не сяяла, не горіла. Вона пульсувала, як серце Всесвіту. І
кожна зі стихій відгукнулася на цей пульс.
— Що… це…? — прошепотіла Hazel, ледве стоячи на ногах.— Це не злиття, — відповіла Сьома. — Це — повернення до початку. Стихії

були розділені. Але колись вони були єдиними.

І тоді це сталося.

Пандемоніум стихій.

Не хаос.

Не руйнування.

А некерована, велична симфонія народження.

Вода Ліри закружляла навколо усіх шести, перетворюючись то в потоки, то в

леза, то в кришталь.

Вітер Aria сплівся з водою, створюючи спіралі, що піднімали їх над землею.

Вогонь Hazel не палив — він освітлював, проходячи крізь повітря, наче живий

промінь.

Terra під ногами рухалася, як жива істота, формуючи нові платформи, коли

вода й вітер підіймали дівчат вище.

Тіні Wren металися між стихіями, переносячи силу від однієї до іншої, як

невидимі жили організму.

А Сьома…

Її сила не брала участі в цій симфонії — вона була диригентом.

Вона з’єднувала. Узгоджувала. Зливала.

І тоді всі шість дівчат відчули:

— їхні серця б’ються в одному ритмі;

— їхні сили резонують на одній частоті;

— вони стали не групою, не командою.

Вони стали єдиним істотою з шістьма душами.

Пандемоніум стихій здійнявся над полем битви, засліплюючи навіть істоту з

Прологу.

— Неможливо! — його голос тріснув, наче камінь під ударом блискавки. —

Сили не повинні зливатися! Це проти самої природи світу!

— Можливо все, що ми обираємо, — відповіла Сьома тихо, але її слова

рознеслися, мов вибух.

Шість стихій зригнулися в один потужний акорд.

І цей акорд вдарив прямо у розрив між світами, зупиняючи істоту у рухові.

Пандемоніум стихій був не атакою.Це був маніфест нового балансу.

І коли світ задрижав під звуком народження чогось небаченого —

шість дівчат зрозуміли:

Назад дороги вже немає.