ЧАСТИНА II. Хто така Сьома? РОЗДІЛ 5. Сліди забутої Стихії

Після першого зіткнення в університеті ніхто з дівчат не міг заснути.

Навіть Ірис, яка зазвичай найшвидше заспокоювала серце водою в судинах і подихом

річки всередині себе.

Сили П’ятірки поводилися… неправильно.

Наче стикаючись з чимось, що стоїть вище за стихії.

Наче світ реагував не на ворога — на повернення того, хто був до них.

1. Сліди, які бачать лише вони

На ранок Селін помітила перше.

По дорозі до кампусу вітер раптово зупинився.

Не стих — зупинився.

Магічний парадокс, коли рух припиняється, але його не замінює тиша.

І в цій зупинці вона почула шепіт:

«Ти — подих.

А я — перший вдих.»

Селін завмерла.

Кристал на її шиї холоднішав, ніби попереджав.

Ірис побачила інше.

У фонтані на подвір’ї університету раптом з’явилися глибокі темні відблиски — як

провалля на дні.

Вода тремтіла, хоча не було вітру.

«Вода пам’ятає витоки.

Повернення неминуче.»

Вона опустила пальці у воду — й одразу відсмикнула.

Фонтан був теплим.

Надто теплим.

Наче хтось пройшов повз і залишив частинку себе.

Гейзел на парі раптом відчула запах… не вогню.

Попелу до народження полум’я.

І її вогонь спалахнув чорним контуром перед тим, як зблякнути.

Терра почала чути гул землі.

Не ритм.

Не биття.

А наче хтось стукав знизу.

Тільки Врен не відчула нічого. І саме це лякало найбільше.

2. Запис у старій книзі

Ввечері вони прийшли до Олени Верес.

Стара хранителька відкрила книгу, яку ще не показувала.

На першій сторінці був символ.

Не руна.

Не знак стихії.

Порожній круг.

— Це… — почала Ірис.

— Забута Стихія, — сказала Олена тихо.

— Та, що була першою. Та, що не ввійшла в п’ятірку Стихійного Рівноваги. Її не

записали в легенди. Її не згадували в пророцтвах. Не тому, що вона зникла…

…а тому, що ніхто не наважився про неї говорити.

Врен ковтнула повітря.

— Вона… сильніша за нас?

— Вона старша, — виправила Олена.

— Це не сила проти сили.

Це сутність проти походження.

Стара сторінка шелестіла:

“Перша означає Відсутність.

Відсутність означає початок.

Початок означає владу.”

3. Сліди по всьому місту

Наступного дня дивні знаки з’явилися всюди.

— На стінах — круги, намальовані ніби дитячою рукою.

— На землі — тонкі мікротріщини, схожі на карту нервів.

— На вікнах — відбитки, що не належали жодній людині.

І лише дівчата бачили, як ці символи пульсують, мов дихають.

Вони рухалися.

Зникали.

Переміщувалися.

Наче хтось позначав шлях.

Чи робив помітки.

Чи… готувався прийти вдруге.

4. Сьома лишає знак там, де не можна сховати

Увечері Врен отримала повідомлення.

Без номера.

Без тексту.

Лише зображення.

Порожній круг.

Накреслений… на її ліжку.

Вона підвела погляд — і побачила його у темряві кімнати.

Не силует — натяк на нього.

Темніший шматок повітря.

Не рухався.

Не говорив.

Просто був.

І тоді вона почула холодний, глибокий, древній шепіт:

«Ти — Розум.

Але Розум — теж тінь, якщо забрати світло.»

Силует зник, але слід залишився.

І Врен вперше за довгий час злякалася по-справжньому.

Бо це був не просто слід.

Це було попередження.