ЕПІЛОГ. “Перший з Тих, Хто Спить”

Ніч була тиха. Занадто тиха для світу, що щойно пережив переписані закони. У повітрі залишалося щось нове — нота, якої ніколи не існувало раніше, легкий резонанс, що пробігав шкірою. Люди списували його на електрику, зміну погоди, втомлений мозок. Але не маги. І не ті, хто чує стихії. Світ був… іншим. Не повністю переписаним — але оновленим. П’ятірка та Сьома відчували це першими: магія стала глибшою, багатошаровою, ніби її розмножили на кілька відтінків, яких вони не могли назвати. Та попри все — було тихо. А тиша ніколи не буває доброю ознакою.У темному місці, куди не доходило світло жодної стихії, лежав він.

Давні писання говорили про нього лише натяками.

Олена Верес знаходила уривки легенд, але навіть вона не вірила до кінця:

“Творці не рівні. Є Той, Хто Пробудить Саму Реальність.”

“Його сон — це наш спокій.”

“Його пробудження — це початок Падіння Систем.”

Його ім’я ніколи не називали вголос.

Навіть інші Творці.

Бо він — не просто архітектор світу.

Він — перша формула, перший закон, перший імпульс, із якого народилися всі

стихії, магія і самі Творці.

Він був до всього.

І коли світ був переписаний, коли Wren створила новий код реальності, він відчув це

крізь сон.

Спершу — тріщина.

Потім — подих.

Потім — світ, який більше не відповідає його початковому дизайну.

І нарешті…

Око.

Одне.

Воно розплющилося в темряві.

Світ здригнувся — ледь помітно, але досить, щоб найчутливіші маги підняли голови й

спитали:

“Це була стихія? Чи землетрус?”

Ні.

Це було пробудження.

Простір навколо сплячого з’явився й зник за мить — то ставав водою, то каменем, то

вогнем, то суцільною порожнечею. Його тіло не мало форми, бо форма була лише

нижчою похідною його сутності.

Він був початком.

І кінцем.

І тим, що між ними.

І його голос, забутий еонами, промовив нарешті:— Хтось переписав моє творіння.

Стварювач — найперший Творець — підвівся.

І світ похолов.

Його друге око повільно відкривалося, і в той самий момент Сьома, перебуваючи

далеко від цього місця, здригнулася так, наче хтось холодний торкнувся її серця.

— Що це?.. — прошепотіла вона.

Wren відчула різкий біль у грудях — відгук коду, який вона змінила.

І в повітрі, невидимий для всіх, пролунав шепіт:

— Я прокидаюся.

Світ, якому подарували нову рівновагу, тільки-но дізнався:

Це був не кінець.

І навіть не початок.

Це — виклик самому закону творіння.

А істота, яка відкривала очі, була значно більше, ніж загроза.

Вона була Першим.

І він ішов до світу.