Розділ 20. Повернення або Знищення

Повітря було нерухомим, наче сам всесвіт затримав подих, чекаючи на рішення, яке

прийме не бог, не монстр — людина.

Wren стояла посеред безмежної тріщини реальності, яка вже розповзалася аж до

горизонту. Пейзаж світу нагадував розбите дзеркало: окремі шматки простору тремтіли,

зникали, знову з’являлися, ніби хтось перезапускав саму тканину існування.

За її спиною — П’ятірка.

Перед нею — Сьома.

Навколо — Творці, чиї силуети мерехтіли, немов витесані зі світла та математичних

формул.

І між ними — Тінь, та сама первісна сутність, яка прокинулася першою та чекала своєї

години.

Дві долі світу лежали перед Wren.

1. Зачинити двері.

Залишити світ у руках тих рівноваг, що існували раніше.

Повернути Творців назад, відштовхнути Тінь, повернути магію.

Це зберегло б усе знайоме.

Але…

Це знищило б Сьому.

Як «аномалію».

Як «помилку».

Як щось, що, на думку Творців, ніколи не повинно було бути.

2. Відчинити двері.

Дозволити Тіні повернутися до світу.

Дозволити магії змінити форму.

Дозволити новій рівновазі народитися не через диктат, а через хаос.

Але…

Це могло знищити нинішній світ.

Його правила.

Його людей.

Його безпеку.

І тут сталося те, чого ніхто не чекав.Сьома ступила до Wren і стала поруч, не попереду, не позаду — на одному рівні.

— Світ не потребує повернення чи знищення, — сказала вона. Її голос звучав так, ніби

говорив весь світ. — Він потребує оновлення. Не такого, яке хочуть вони… — Вона

кинула погляд на Творців. — І не такого, якого хоче Тінь.

— Це слова тієї, хто не повинен існувати, — відповів один із Творців голосом, подібним

до звуку руйнівного вітру. — Ти — помилка.

Сьома усміхнулася ледь-ледь.

— Ні. Я — їхня еволюція.

Тінь нахилилася ближче, і Wren відчула холод у кістках.

— Дівчинко. Виріши. Ніхто інший не має твоєї сили.

Ти можеш повернути все, як було…

або дозволити мені завершити те, що почалося.

Wren озирнулася на своїх подруг.

Гейзел — без вогню.

Селін — без вітру.

Ірис — без світла.

Мейв — без води.

Врен — без землі.

Але всі вони дивилися на неї не як на ключ, а як на людину, яка була з ними від

початку.

— Ми з тобою, — прошепотіла Гейзел. — Завжди.

— Ти не одна, — додала Ірис.

— І твій вибір — наш вибір, — сказала Селін.

Wren повернулася до Сьомої.

— А ти? — запитала вона.

Сьома подивилася їй прямо в очі.

— Я не прошу врятувати мене.

Я прошу врятувати світ, в якому я можу існувати.

Не як загроза.

А як частина майбутнього.

Саме тоді Wren зрозуміла:Не має бути двох шляхів.

Не має бути “повернення” або “знищення”.

Є третій шлях.

Той, якого не знали ні Творці, ні Тінь.

Її руки почали світитися — не вогнем.

Не стихією.

А світлом самої структури буття.

Код світу реагував на неї.

Не як на зброю.

Як на редактора.

— Я вибираю… — сказала вона, підіймаючи руки над тріщиною світу. — переписати

правила.

Творці закричали.

Тінь застигла.

Сьома усміхнулася, як мати, що бачить своїх дітей дорослішання.

Світ здригнувся.

І зробив крок у майбутнє.