ЧАСТИНА V. Битва за право бути. Розділ 17. Війна, яку не можна виграти силою

Почалося це навіть не зі світла — із тиші. Такої тиші, що місто перестало дихати.Сьома відчула її першою: наче хтось накрив увесь Новий Баланс прозорим куполом, де

звук вмирає ще до того, як народжується. Потім небо змінило колір — густо-білий, мов

розпечений метал, який от-от трісне.

Творці нарешті рухалися.

Удар прийшов з висоти.

Не вогонь, не блискавка — структурна хвиля. Та сама, якою вони колись формували

світи, а тепер могли так само легко стирати.

Хвиля прокотилася над містом, і будинки почали… розбиратися.

Камінь, метал, скло — усе розкладалося на шари, на лінії, на коди. Дерева

розгорталися в ідеальні спіралі. Річка розпадалася на рівні блакитні стрічки. Люди

застигали — не паралізовані, а ніби вирізані з реальності й тимчасово покладені

осторонь.

Стихії П’ятірки вибухнули захистом — але хвиля їх навіть не помітила.

— Це… не атака, — прошепотіла вода крізь Мірену. — Це перестворення.

— Вони не воюють, — додала Айра, стискаючи повітря в долонях так, що воно рвалося

гострими поривами. — Вони просто роблять свою роботу. А ми — перешкода.

Сьома дивилась, як простір розкладається на математичні платформи — і в кожній

вона бачила знайоме сяйво. Таке саме, як у їхніх кристалів.

— Це тільки перший етап, — промовило «щось» у її свідомості.

Холодний голос. Занадто логічний. Один із Творців?

— Реконструкція світу. Ваші втручання призвели до нестабільності. Основу потрібно

очистити.

Серце Сьомої вдарило з болем — і на мить Простір озирнувся на неї.

Так, ніби вся хвиля зупинилася на долю секунди.

Зупинилася… через неї.

А потім хлинула далі.

П’ятірка боролася інстинктом.

Айра здіймала стовпи вітру, розсікаючи хвилю на фрагменти — але вони просто

з’єднувалися знову.

Ліра пробувала обплести місто корінням, щоб утримати структуру землі — але коріння

розкладалося на чисті геометричні орнаменти.

Тея кидала в небеса вогонь, що згортався у власне рівняння.Мірена створювала куполи води, але вони випаровувалися без температури, просто…

від’єднувалися від реальності.

Навіть Еліана, що керувала найстабільнішою стихією — світлом — відчувала, як її сила

ковзає крізь хвилю, не залишаючи жодного сліду.

Лише Сьома стояла, мов укорінена в саму тріщину світу.

І хвиля все ще… коливалася навколо неї.

— Вони не хочуть нас вбити, — промовила вона. — Вони хочуть зітерти те, що ми

зіпсували. І мене — теж.

— Це війна? — видихнула Айра.

Сьома похитала головою.

— Ні. Для них це технічне обслуговування.

— А для нас? — запитала Ліра.

Сьома підняла погляд на розшароване небо.

— Для нас — це війна, яку силою не виграти.

Єдиний спосіб зупинити Творців — змусити їх нас почути.

І саме в цю мить із розламаного неба спустилася фігура, складена зі світла й рівнянь —

перший із них.

Він дивився на Сьому так, ніби вона була помилкою у формулі.

— Почнемо.