Розділ 7. Сьома — помилка?

Творці вважають її аномалією, яку треба “виправити”.

Снігопад ущух тільки під ранок, але холод, який він приніс, залишився — гострий,

неприродний, мовби спрямований на когось конкретного. На Еллу. На Сьому.

Вона сиділа на підлозі бібліотеки гуртожитку, коліна притиснуті до грудей, а довкола —

кристали П’ятірки, розкладені у формі захисного кола. Віра ходила колами, нервово

перегортаючи сторінки стародавньої книги, яку знайшли в Сховищі Стихій.

Меґан нахилилася до Елли.

— Скажи чесно… ти щось відчувала вночі?

Елла повільно підняла погляд. Її зіниці на секунду засвітилися м’яким золотавим

світлом.

— Ні. Я… нічого не зробила. Нічого не кликала. Холод сам прийшов.

Дарія вхопилась за підлокітник крісла.

— Тому що він прийшов по тебе.

Віра нарешті зупинилася. Книга в її руках була старша за будь-яку відому їм магію:

сторінки вкриті символами, які змінювалися просто на очах.

— Дівчата, — її голос здригнувся. — Я знайшла це.

Вона поставила книгу на стіл. Текст сам перетворився на слова, які всі могли читати.

«Якщо світ породить Сьому, рівновага буде зламана.

Бо Сьома — не задумана.

Сьома — не створена.

Сьома — похибка в тканині світу.

Сьому треба виправити.»

Елла завмерла. Її руки затремтіли.

— Виправити? — ледь прошепотіла. — Це… означає знищити?

Тиша опала важким тягарем.

Олівія підійшла до Елли й обережно взяла її за руку.— Ти не помилка, — тихо сказала вона. — Ти — наша. Частина нас.

— Це не має значення, — відрубала Дарія. — Якщо Творці вважають її аномалією…

вони можуть стерти її так само легко, як ми зітремо літеру на аркуші.

Елла здригнулася, і підлога ледь відгукнулась вібрацією. Повітря стало важчим,

теплішим, наче щось всередині неї боролося, намагаючись зрозуміти, ким вона є.

Маріка обвела їх поглядом:

— Стоп. Якщо Сьома — не частина задуму Творців… тоді хто її створив?

Запала друга, ще важча тиша.

Wren тихо підвела голову.

— Світ сам.

Всі повернулись до неї.

— Коли рівновага була зламана, коли ми пробудили Шосту… коли межа між світом

людей і світом стихій тріснула… Світ міг створити захисний механізм. Нову сутність.

Силу, що має стримати все, що вийшло з-під контролю.

Віра заперечно похитала головою:

— Але Творці це не передбачили. І тепер вважають це загрозою.

— Для світу? — уточнила Меґан.

— Для власного задуму, — відповіла Віра.

Елла різко піднялася. Її голос затремтів — не від страху, а від злості, нової, живої.

— Тобто я… помилка в їхній історії? Проблема, яку потрібно стерти?

Олівія стиснула її руку.

— Для нас — ні.

Дарія перехопила погляд Віри.

— Але для них — так.

Підлога знову здригнулася. Кристали загорілися різними відтінками.

І тоді зі стелі впала ще одна крижана сніжинка — єдина. Вона повільно опустилася і

торкнулася Еллиної долоні.Однієї секунди вистачило, аби на її шкірі з’явився знак — той самий символ

Архітекторів.

Елла прошепотіла:

— Вони вже йдуть.

— Не за нами, — тихо сказала Віра. — За тобою.

Елла підняла очі, в яких тепер горіло світло, якого не було ні в одному зі світів.

— Якщо вони хочуть мене “виправити”…

Її голос став твердим:

— То хай спершу спробують.