Розділ 6. Архітектори рівноваги Легенди про Творців виявляються правдою

Снігопад тривав усю ніч — тихий, холодний, але сповнений тривоги. Місто заснуло в

страху, а П’ятірка — ні. Вони зібралися в Меґаниної кімнаті, оточені теплими ковдрами,

проте відчуття холоду ніби проникло всередину них самих.

На столі лежала крижана стріла — тепер уже майже розтала, але символ на ній не

зник.

Віра обережно торкнулася орнаменту.

— Я бачила його у старих записах Бібліотеки Стихій, — сказала вона. — Це знак

Архітекторів.

— Архітекторів чого? — м’яко спитала Олівія.

Віра ковтнула повітря, шукаючи правильні слова.

— Архітекторів Рівноваги. Їх ще називали Тими, Хто Будують Світ. Або…

передвісниками Творців.

Тиша загусла, ніби повітря теж злякалося цього слова.

— Ок, стоп, — Дарія різко підняла руку. — Ти хочеш сказати, що Творці — не легенда?

Не казки для малих адептів? Не метафори?

Віра опустила очі.

— Я теж думала, що це історії. Але… після того голосу, після цієї стріли, після того, як

Wren побачила розломи…

Вона глянула на всіх.

— Це більше не виглядає вигадкою.

Меґан нервово терла руки.

— Але навіщо їм… ми?

Маріка тихо прошепотіла:— Хіба не очевидно? Світ тріскає. Щось розбалансувалося. А ми — носії Сил.

Можливо… ми не випадкові.

Олівія підвелася й підійшла до вікна. За вікном все ще падали сріблясті сніжинки. Вони

дивно рухалися, ніби їх хтось скеровував.

— Чуєте? — її голос став тонким. — Це не просто холод. Він… шепоче.

Меґан підскочила.

— Що?

Олівія заплющила очі.

— «Поверніть рівновагу». «Межа тоншає». «Архітектори приходять». — вона відкрила

очі, в яких тепер світилася тривога. — Це не мова. Це… відчуття.

Віра зітхнула.

— Архітектори Рівноваги — перші створіння, яких Творці нібито послали в світ. Вони не

добрі й не злі. Вони… механізм. Коли природний порядок ламається — приходять вони.

І виправляють.

Дарія відкинулася назад.

— А що, якщо «виправити» означає — стерти й почати заново?

Ніхто не відповів.

Тільки Wren тихо згорнулася на краю ліжка, дивлячись на тріщину, яка з’явилася на

стелі — і якої, як вона знала, ніхто інший не бачить.

Тріщина пульсувала. Жила. І з неї долинав крижаний подих.

— Отже, — Меґан глибоко вдихнула. — Легенди правдиві. Архітектори реальні. І вони

вже тут.

Маріка відкинула волосся назад:

— Тоді нам треба знайти спосіб говорити з ними. Або зупинити їх. Хоч щось зробити!

Віра глянула на стрілу.

— Вони вже говорять. Питання в тому… чи ми готові слухати.

Кристали дівчат спалахнули теплим світлом — ніби погоджуючись.А за вікном, серед вихору сріблястого снігу, щось велике й тіньове рухалося між

хмарами.

Перша присутність Архітектора. Тепер це не просто легенда. Це — реальність.