За подих до Різдва

– Будь ласка, Джеймсе, ще раз! – тонкий жіночий голос тремтів і благав.

– Але це вже і так занадто, моя пані, – м’який чоловічий голос пролетів кімнатою, ніби метеорит.

Невисока дівчина напружено прикусила червону нижню губу, підіймаючи на співрозмовника погляд виразних сірих очей. Довгі локони смоляного волосся падали на груди. Щоки залилися ніжним рум’янцем, що очі здавалися все темнішими, ніби затягували в густий туманний ліс.

Вона сиділа у глибокій ванні, закинувши ноги на край. Тіло у воді прикривало важке лляне плаття, яке щільно прилипло до нього. Біла тканина стала немов прозорою, повторюючи рельєф фігури. Нескінченні спідниці заплутувалися та легким каскадом спадали донизу. Рожеві банти прикрашали мокре вбрання та втрачали приємний вигляд. Тугий корсет рівною лінією огортав бюст, переходячи на короткі рукави. Тонку світлу шию стягувала довга доріжка із перлів, що, здавалося, не мали кінця-краю. Правою рукою дівчина стискала один край, щоразу прикушуючи губу.

Її погляд благав чоловіка, проте високий світловолосий помічник здивовано дивився на неї у відповідь. Коричнева лляна сорочка приємно огортала його тіло, а розлогий комір стримувала перехресна лінія тонкої чорної стрічки. Від одного лиш погляду медових очей мурахи пробігали тілом, повторюючи це знову і знову. Помічник герцогині лиш нервово перебирав пальцями та дивився у бік важкого дерев’яного відра з льодом.

Скляні вікна ззовні прикрашали морозні візерунки. М’якими завитками вони тягнулися вверх, нагадуючи старе розлоге дерево, на якому ростуть яблука. Дівчина малою завжди мріяла побачити того художника, що залишає ці картини щоночі. Але так і не змогла. Не встигла.

Тепер вона сиділа у ванні посеред великої кімнати, заставленою шафами, вазами із тепличними рожевими трояндами та височезним дзеркалом навпроти неї. Золота рамка оздоблена майстерними малюнками квітів, що милували око. Аристократка зі смутком дивилась на своє відображення та шумно видихнула. Холодна вода ковзала по шкірі, проникаючи в кожен її сантиметр. Було холодно і щоразу проймала дрож, але вона хотіла цього. Мусила хотіти. Дівчина дивилась, як великі перлини обтягували шию, ковзнула нижче і глянула на пальці, що ледь не посиніли від холоду. Шматки льоду плавали на поверхні, торкаючись ніжної шкіри. Леді тихо зашипіла та взяла до рук невеликий уламок замерзлої води. Тіло пронизав біль, ніби хтось ударив мечем, дихання стало важким та повільним, а на очах з’явилися сльози. Джеймс все ще стояв поряд, зі страхом та співчуттям розглядаючи дівчину.

– Ваша Королівська Вельможність, але ж Ви можете захворіти, – турботливо мовив чоловік, розмішуючи у відрі лід.

– Я маю бути витривалою, – рівним тоном відповіла вона та повернула голову до вікна. – Інакше утримати владу батьків у мене не буде сил.

– Пані Фрідо, – знову тихо продовжив він, та герцогиня стояла на своєму.

Вона хотіла бути сильною не лише духом, але й фізично. Її захоплювали характери та сила лицарів, що служать при дворі, вміння володіти зброєю та словом. Дівчина хотіла бути такою ж. Такою ж впливовою, як батько, або такою ж умілою, як старий лицар Річард, що вірно служить герцогу.

Джеймс незадоволено видихнув та досипав ще трохи льоду в посудину. Тихе ричання розлетілося кімнатою. Фріда до крові прикусила губу та стиснула пальцями бік ванни. Вона трималася так, ніби зараз потоне без шансів на порятунок. Витончене тіло тремтіло і стискалося. Кожен м’яз пронизував гострий нестерпний біль, від якого голова йшла обертом. Живіт скручувало в тугий вузол, а горло ніби тримала міцна рука, не дозволяючи зробити маленький подих. Гарячі сльози хлинули з очей, залишаючи тоненькі доріжки на червоних щоках. Вона застогнала від болю, ковтаючи в’язку слину, що більше нагадувала тугу карамель. Холод цілував тіло, залишаючи лише морозні сліди. Дівчина намагалася розслабити його, та щоразу зводило від болю та важкості. Глибоко видихнувши, вона з головою пірнула, а помічник аж крикнув від жаху. Лиш тоненька червона нитка крові розтеклася по воді.

– Пані Фрідо! – він миттю підбіг до дівчини та витягнув за талію.

Вона не відчувала своє тіло, та й узагалі нічого не могла відчувати. Ноги тягнулися за нею, тому чоловік швидко підхопив її на руки та поніс назад до спальні. Губи тремтіли та стали синіми, а тіло розтікалося по руках помічника. Цього разу вона переоцінила себе та відчувала гострий біль, якого не було ніколи. Дихання збилося та тремтіло, а серце ніби виривалося з грудей. Тихий стогін зірвався з вуст, коли нова хвиля терпкого болю торкнулася ніг. Мокре плаття залишало холодну доріжку після кожного кроку Джеймса, та і його вбрання теж потребувало заміни. Він відкрив двері сусідньої кімнати та впевнено рушив до ліжка.

Високі стіни прикрашали картини та свічки. Поодаль від входу стояло велике ліжко з червоним балдахіном, а зліва від дверей – акуратний золотистий столик із дзеркалом. З іншого боку розташовувалася шафа, а вільні куточки ароматно оздоблювали квіти. Приємна суміш рослин зливалася з ароматом медових свічок, що догорали. Тепле повітря допомагало розслабити м’язи та глибоко вдихнути. Чоловік поклав дівчину на м’яку постіль та розгублено бігав очами по кімнаті.

– Я зараз покличу покоївок, вони допоможуть Вам переодягнутися, – він швидко кивнув головою та побіг до інших дверей, які розташовувалися прямісінько навпроти ліжка.

– Не розповідай їм правду. Будь ласка, – Фріда почала повільно знімати одяг, щоб швидше позбавитися відчуття холоду в тілі.

Помічник зупинився, розмірковуючи, але назад не обертався. Лише тихо додав: “Я нічого не скажу”.

Джеймс покинув кімнату, залишаючи дівчину на самоті. Тремтячими руками, вона стягнула із себе вбрання і стала навпроти дзеркала. У відображенні пильно роздивлялася наслідки своїх тренувань: декілька невеликих шрамів після бою на мечах, червоні сліди від крижаної води та багато маленьких родимок, що нагадували сузір’я. За хвилину до спальні зайшли дві невисокі жінки у простих платтях, які миттю підійшли до шафи.