Інопланетяни (трохи правдива казка для дітей та дорослих)

Трапилось усе в Неваді.

(А, можливо, в іншім штаті?)

Точно вже не пригадаю,

Бо погану пам’ять маю.

Так ось слухайте, малята,

Любі хлопчики й дівчата,

Ця історія правдива -

Закінчилася щасливо.

Жив там дуже добрий дядько,

Мав сім’ю, машину, хатку,

А на старості років

Він човна ще прикупив.

Не життя – а справжня казка,

Та скажіть мені, будь-ласка,

Чом тоді він занедужав

Та до всього став байдужим?

Ви не знаєте? Я знаю

І про все розповідаю:

Він в думках на всіх сварився,

А на себе ще й сердився,

Часом, навіть, дратувався,

До рідні не обзивався,

Був надутий, наче м’яч,-

Ось причина всіх невдач.

Навіть добрі лікарі

Лиш руками розвели,

Бо хотіли лікувати,

Та побачили – не варто.

Все одно не допоможуть,

Лише нерви розтривожать.

Тож відправили до хати,

Та не жити, а вмирати.

Дядько наш заплакав з горя,

І подався він до моря,

Щоб востаннє подивитись…

(Ну а, може, щоб втопитись?)

Глянув він на море синє -

І побачив дещо дивне:

Над водою миготіло

НЛО й кудись летіло.

Зачаровано дивився

І в “тарілку” попросився.

Заволав,щоб там почули,

Та забрати не забули.

З ними він літав недовго:

Повернули на дорогу,

Де його чекало авто,

А самі - десь зникли раптом.

Після цього він присів,

Дуже їсти захотів.

Пригадав, що є кав'ярня

Дуже близько, де лікарня.

Там він швидко підкріпився

І згадав, що забарився,

Що сім’я його чекає,

Котрий день вже виглядає.

Тож попрямував додому.

По дорозі хтось знайомий

Його нівіть не впізнав

І “привіт” не відказав.

Він образитися хтів,

Та зустрів своїх братів:

Вони теж не привітались,

Тільки пильно придивлялись.

Зрозумів він: щось не так.

Все сприйняв, як Божий знак.

Мовчки долі покорився

І поволі так поплівся.

Ось і рідний двір…дружина

Обіймає мовчки сина.

“Та чому вона в сльозах?”-

Подив промайнув в очах.

Підійшов і каже тихо:

“Може трапилося лихо?

Що таке, моя пташино,

Чом ви сльози ллєте з сином?”

А дружина як стояла -

Так додолу зразу впала.

Син сказати щось хотів –

З несподіванки зомлів.

Дивина якась невдала…

Дядьку аж погано стало.

Він не може зрозуміти,

Що тепер йому робити.

Тож поплентався до хати,

Щоб водиці трохи взяти:

Треба привести до тями

Сина і дружину-маму.

Він на кухні взяв води,

Походив туди-сюди,

І до дзеркала забрів:

Там він все і зрозумів.

Гуманоїди зцілили,

Трохи ще й омолодили,-

Ось чому ніхто не взнав

І “привіт” не відказав!

От на світі що буває!

Диво кожного чекає,

Хто у нього вірить свято,

Бо чудес є так багато!