Бібліоліс і розгублений герой

— Тимко... — прошепотіли дерева. — Твоя історія починається.

Хлопчик озирнувся. Високі дерева-оповідачі шелестіли рядками, що зникали й з'являлися знову. Одна гілка нахилилась до нього й лагідно торкнулася плеча. З неї впав паперовий листок. Хлопчик підняв його — там було написано:

Щоб повернутись, потрібно завершити історію. Але для цього тобі треба навчитися не боятись свого голосу.

Поряд затріщав кущ. Звідти вийшла... книжкова істота! Вона була схожа на їжака, але замість голок — закладки й обгорточний папір. Маленькі очі уважно дивились на Тимка.

— Ти — новий герой? — пропищав їжак. — Тоді ходімо! Ми маємо встигнути до початку Казкоради.

— Казкоради?

— Це рада героїв і персонажів. Без неї жодна казка не починається! Якщо ти не прийдеш — історія залишиться без голосу. А таке вже бувало. Тоді світ стає... німим.

Їжак різко обернувся й побіг стежкою. Тимко кинув останній погляд на дерева-оповідачі й рушив слідом.

Після кількох хвилин ходьби стежкою, обабіч якої росли гриби у вигляді розкритих словників, вони вийшли до галявини. У центрі стояв круглий стіл з книжкових палітурок. Навколо сиділи дивні істоти: дівчинка з пісні, лицар з коміксу, кіт у шапці, що пахнув казковим пирогом, і... дракон. Маленький, смішний, із чорнильними плямами на крилах.

— Оце герой? — буркнув дракон. — Він боїться навіть говорити.

Тимко зблід. Хотів щось відповісти, але слова застрягли.

І тут котрась із істот, схожа на хмаринку з римованих рядків, піднялась над столом.

— Нехай покаже свій Голос. Казка не почнеться без першого речення.

— А якщо він не зможе? — хмикнув кіт.

— Тоді сторінка залишиться білою. А біла сторінка — це найбільший страх Казкозникаляндії.

Тимко відчув, як у грудях знову закалатало серце. Він згадав, як боявся перед класом, як мріяв просто зникнути... Але тепер не було куди тікати.

Він ступив уперед. Глибоко вдихнув. І — промовив:

— Одного разу хлопчик на ім'я Тимко боявся всього на світі. Але найбільше — що ніхто не почує його казку.

І в ту ж мить небо над ними засвітилось, а з нього повільно почали падати сяючі слова. Вони танцювали в повітрі, і кожне з них вкладалось на першу сторінку книги, яка зависла над столом.

— Почалося... — шепнув дракон.

— Перше речення є, — посміхнувся їжак.

— Але це тільки початок, — мовила хмаринка-рима. — Тимко, щоб повернутись, ти маєш завершити свою історію. І допомогти тим, хто загубив свої голоси.

Тимко не знав, як це зробити. Але він уже сказав перше речення. І це було більше, ніж учора.