Найщасливіший день

Задоволений результатом розмови з татом Ельвіри, я вийшов у парк, щоб знайти свою наречену. Обійшов декорації, спитав Арніс, чи не бачила вона Принцесу Корію. Моя покоївка була так сильно зайнята приготуванням до завтрашнього свята, що не помітила, куди поділася Принцеса.

- Так, я бачила її, Володарю, але куди вона поділася, я не знаю. Вибачте, будь ласка, я займалася оздобленням і не звертала уваги ні на кого, - схвильовано відповіла Арніс і сама почала всіх питати, де ж поділася Принцеса.

Я заспокоїв її, мовляв, з Принцесою нічого лихого не може трапитись, тому не варто хвилюватися. Але сам я занепокоївся і повернувся до Палацу в надії, що вона там. Чомусь я не відчував, де саме Корія, але був впевнений, що з нею все добре.  

Зайшов до вітальні і, не знайшовши її там, направився до її покоїв. Ментально покликав її, але вона не відгукнулася. Все ж постукав у двері. Вона не відповіла. Раптом почув, що Даріус кличе мене і повернувся до вітальні.

- Володарю, вибачте, до Вас прийшов чарівник Мурсі, сказав, що Ви маєте чекати на нього.

- Так, дякую, поклич його до кабінету, - відповів я і направився до кабінету, але розвернувся і запитав, - Даріусе, ти, часом, не бачив Принцесу?

- Ні, Володарю, від часу нашої розмови з батьком Ельвіри, я її не бачив. Що трапилося? Принцеса зникла? - розхвилювався Даріус так, наче загубив власну наречену.

- Не хвилюйся так. Запроси Мурсі до мене.

Дорогою до кабінету я намагався відчути свою Принцесу, але вона мовчала. Серцем відчуваю, що вона поруч, але де саме - не можу зрозуміти. Заспокоюю себе тим, що моя Корія - могутня і ніхто не завдасть їй шкоди, але хвилювання, все ж, не полишає. Тут я усвідомив, що потребую, щоб вона була поруч щомиті. На фізичному рівні вона необхідна мені, як повітря. Хвилювання почало мене накривати якоюсь неприємною хвилею. Ще годину назад я був абсолютно щасливий і очікував весілля. Тепер наче щось зламалося. Щось відбувається, на що я не можу вплинути. Будучи могутнім, я почуваюся слабким, як дитина. Так, коли маєш найцінніше, ти стаєш вразливий. 

Стук в двері відволік мене і я запросив Мурсі до кабінету. Він зайшов і одразу помітив моє хвилювання.

- Вітаю, Вікторе! Я приніс Вашу книгу. Вона готова. Прошу, - подав мені фоліант, замотаний у грубу тканину, - Ніхто, окрім Вас, не має торкатися цієї книги допоки Ви не закінчите її написання.

- Дякую, дуже вчасно, - взяв я важкий згорток і посміхнувся, прикриваючи своє занепокоєння щодо зникнення нареченої.

- Даремно Ви хвилюєтесь, Володарю, - тихим, заспокійливим голосом промовив чарівник, - Довіртеся моєму досвіду. Я - найстаріший бібліотекар Королівства, маю знання й мудрість декількох поколінь, тому дозвольте дати Вам пораду: готуйтеся до найщасливішого дня Вашого життя, а про інше не хвилюйтеся. Річ у тім, що за давнім законом Алтіору, напередодні весільного обряду, наречена має бути недоступна нареченому. Ви не можете її побачити і, можливо, відчути. Ви тільки завтра поєднаєтесь і станете одним цілим. А сьогодні ви не побачите одне одного. І ніякі чари цьому не завадять, навіть не намагайтеся чаклувати. Це - священні чари, які працюють без Вашого відома. Ви і Ваша наречена - наймогутніші люди і ця ніч - своєрідне випробування для вашого кохання. Довіртеся цим чарам. 

Так, Мурсі прочитав усі книги Королівства і сам створив безліч книжок. Його досвіду можна довіряти. Він, як ніхто інший знається на старовинних чарах та звичаях Алтіору. Усвідомивши те, що загрози немає, я заспокоївся й одразу я відчув Принцесу. Я знаю, де вона. 

Подякувавши Мурсі за книгу і за поради, я провів його до виходу та пішов туди, куди кличе мене серце. Швидкими кроками я дістався головних покоїв Палацу. Тихенько постукав, не очікуючи відповіді і, обережно відчинивши двері, увійшов всередину. 

Я знаю, що вона тут, хоча й не бачу її. А вона не бачить мене. Ми відчуваємо одне одного і від цього дуже спокійно в серці. Вона тут, поруч. Моє кохання, моя наречена, моя ніжна жінка, майбутня мати моїх дітей.

Я бачив майбутнє, я знаю, що на мою долю ще вистачить випробувань і боротьби за мир у Королівстві, але я прийму це і подолаю всі перепони, тому що у мене є ВОНА - моя Корія, моє серце.

Ми лежали вдвох на ліжку, відчуваючи одне одного і давали обітниці. Так, завтра, на церемонії ми скажемо це вголос, у присутності гостей. А зараз ми просто мовчки обмінювались обіцянками і клялися у вірності і коханні. Ця ніч - остання, де ми поодинці, ще є час сказати і прийняти сказане. Незабутня мить, коли наші душі спілкуються, а тіла - в очікуванні пристрасної першої шлюбної ночі… Солодка мить. Наступної ночі ми поєднаємось і станемо одним цілим на вік. 

Між роздумами я вирішив, що сьогоднішня чарівна ніч - вдалий час для написання книги майбутнього для нащадків. Моїм весіллям закінчуються Пророцтва старого Вільяма, а наступні пророцтва - то вже моя справа. Я підвівся з ліжка, вийшов на середину кімнати, виставив руки вперед і, замруживши очі покликав зачаровану книгу, яку сьогодні отримав від загадкового бібліотекаря, могутнього чарівника.

На моїх долонях запалав вогонь. Але то був не руйнівний вогонь, а, навпаки, той, що породжує нове, світле, тепле. Вогонь згас і на моїх долонях опинилась книга. Я скинув з неї тканину і на обкладинці з’явився напис: “Пророцтва Вікторіума Вічного” і слова закарбувалися червоним вогником.

Сконцентрувавшись на спогадах побаченого у Могутню Ніч, я почав переносити свої видіння на сторінки книги, які почали самостійно перегортатися, наносячи на чисті аркуші букви, слова, речення і образи того, що станеться. Коли перегорнувся останній аркуш, книга засвітилася примарним сяйвом лавандового кольору, піднялася з моїх рук і зависла під стелею, збільшуючи сяйво, яке освітило всю кімнату. Сторінки одна за одною почали перегортатись назад, закарбовуючи мої слова вогнем.