Вічний

Корія стрімголов кинулася до воріт. Ані Малик, ані Даріус не встигли схопити її, щоб затримати і побігли за нею.

- Не чіпайте Принцесу! - крикнула Алессія, - Залиште, вона знає, що робить. Вона має це зробити. І ви не зможете її зупинити. Ніхто не зможе...

- Що вона відчуває? Кохана, не мовчи! - Курт взяв Алессію за руку і благально подивився їй в очі.

- Те, що і я. Але, це вже її доля. Я віддаю їй право бути зараз там.

- Але ж ти - мати, ти маєш бути там. Ми маємо, - сказав Курт і зробив крок до воріт.

- Ні, коханий, стій. Зараз її час. Ми повинні бути поруч, але зараз - ліпше зачекати осторонь. Зрозумій і не хвилюйся. Просто зачекай…

Курт нахилив голову і просто стояв, завмерши, як і всі присутні. А Корія увійшла до Фортеці, обережно переступаючи обгоріле каміння. Майже не дихаючи вона дісталася центру колишньої Тронної зали. З сумом поглянула на Трон, який востаннє бачила тоді, коли Гравібус знищив її батька. Вона підійшла і торкнулася обгорілого каменя, на якому колись сидів Король. 

Її серце защемило і вона прошепотіла:

- Вікторіум помстився за тебе, тату. Я спокійна тепер…

Потім розвернулася і підійшла до того місця, яке кликало її душу. Там, під чорним від магічного вогню, нерухомо лежав її коханий. Вона покохала його тоді, коли була без пам’яті, без минулого, без душі. Хтось може стверджувати, що це - неможливо. Як можна покохати, якщо не маєш душі? Ще вчора, якби її спитали, вона не знайшла б відповіді і не змогла б пояснити те, що відбувається в її серці. Та не тепер. Зараз вона згадала себе, отримала своє життя, стала довершеною.

Корія, довірившись своїм почуттям, підійшла до того місця, куди кличе її серце. Масивні камені не давали бачити його, але вона знає, що там її Віктор, її коханий, обіцяний долею, останній Вічний. Тепер вона зрозуміла, що саме він - її наречений. Хтось колись неправильно зрозумів зміст пророцтва і наробив лиха. Але саме це лихо привело її у це місце, яке має стати початком нового життя, нової історії.

Корія розуміє, що вона заслабка для використання магії, але зараз немає іншого виходу. Вона має знайти його. Заплющивши очі, вона підняла руки, направила долоні на каміння, яке виглядає чорною могилою. Звернулась до свого резерву, який починає прокидатися, відчуваючи бажання продовжити життя.

Сили радо відгукнулися на поклик Принцеси і завирували, готуючись проявитися. Корія розплющила очі і вони спалахнули червоним, а з долонь линув магічний промінь, який потужною силою розкидав каміння і вона побачила його. Віктор лежав нерухомий і блідий, забруднений чорним пилом, який залишився від згарища.

Вона сіла поруч і почала говорити до нього, але її уста не рухалися. Вона розмовляла з його підсвідомістю, бо свідомість спала міцним, мертвим сном. Корія була впевнена, що він чує її і вона зможе повернути його. Інше вона навіть не пускала у свої думки. Цілительської сили вона не має і знає, що навіть наймогутніші цілителі Алтіору не зможуть повернути його. Але вона має особливу силу, якою не користувалася ще ніколи.

Щире кохання лікує всі рани і навіть воскрешає з мертвих. Цього ніхто не може заперечити. Ця сила підвласна тільки тим, хто має щирість почуттів і хто готовий віддати життя заради коханої людини. Корія поклала голову Віктору на груди і не відчула серцебиття, але відчула душею ту спорідненість, яка зв’язує їхні долі на все життя.  

“Я кохаю тебе, Віку! Почуй мене, я поруч… Побач мене… Я кохаю…” - ментально прошепотіла і прильнула губами до його холодної щоки. Почала цілувати, зігріваючи гарячими сльозами, які котились з її очей і падали на його скам’яніле обличчя. В її серці запалав магічний вогонь, який підказав, що саме вона має зараз зробити.

Вона обережно торкнулася губами його губ і поцілувала так палко, що той вогонь, який вже палав у її серці, золотим сяйвом вийшов із неї і обережно увійшов у нього, даруючи тепло, розігріваючи душу, повертаючи до життя. Сила фенікса, яка живе в ній і ніколи не застосовувалась, сьогодні стала у пригоді. Вона не знала, як користуватися цією могутньою силою. Та не сьогодні. Сила кохання активувала магію Принцеси, тому що саме сьогодні, саме зараз ці сили потрібні як ніколи.

Вона відчула, що з тим золотим потоком, віддала частку себе. Залишилось чекати і сподіватися, що це спрацює. Сила, яка спала довгі роки, яка проявилася сьогодні і від якої залежить подальше життя. Принцеса дивилася на коханого, не моргаючи, затамувавши подих, але нічого не відбувалося. Він так само спить холодним сном.

Корія закрила обличчя руками і почала плакати. Безшумно виходив її розпач і лився рясним дощем з її сумних, від горя, очей.

- Ти знову плачеш? - почула вона хриплий тихий голос, - Не плач, я не витримаю твого горя.

- Віку, ти живий? - Кора допомогла йому сісти і міцно обійняла.

Віктора наче блискавкою пройняло, коли він притиснув її до себе. Це почуття він вже відчував колись, в одному з видінь. Тоді, коли він був примарою, а вона пройшла крізь нього. Він взяв її за плечі і поглянув у її, повні сліз, очі і їх губи одночасно злилися в довгоочікуваному поцілунку. 

Вони не могли стримувати почуття. І не могли насититися одне одним, взаємно даруючи життєві сили. Він їй, а вона йому. 

- Стань моєю дружиною! Я більше не зможу жити без тебе, я більше не хочу жити без тебе, - важко дихаючи від збудження промовив Віктор, хапаючи повітря і насолоджуючись її поцілунком поміж слів.