Вирішальна ніч

Найважче у житті -  бачити очі рідних, які прощаються. Особливо, повні сліз, очі батьків, які бачать сина востаннє, але мають надію, що це ще не кінець. Надія натхненно переповнює їх, даруючи примарне сподівання на продовження життя, на спокій і радість своєї дитини. Навіть, якщо син - наймогутніший Володар Королівства.

Коли портали, поглинувши моїх рідних, зачинились, я сів на землю, щоб трохи прийти до тями і освіжити думки. Відчув наближення Даріуса і його нестримну скорботу та сум.

- Володарю… Я не можу повірити, що все так має закінчитися. Я можу Вам допомогти? Нестерпно відчувати безсилля і безпорадність.

- Так, Даріусе, ти допоможеш мені, якщо виконаєш моє прохання… - сказав я і підвівся. 

Я не був упевнений, що мені вдасться зробити задумане, але, все ж, мав підготувати Даріуса до того, що станеться сьогодні вночі і до того, що буде після того, як я зникну. В кабінеті я залишив документи, які забезпечують гідне життя всім жителям Палацу, та, що для мене найголовніше, подальше життя Крони, яка повернеться сьогодні. Має повернутися, якщо я зроблю все правильно. Даріус має запросити цілителя Малика для того, щоб він оглянув Крону і, за потреби, провів лікування. Тому що я не знаю, що саме поробила їй Прадавня і які наслідки матиме її згубна магія.

Даріус уважно слухав і, не моргаючи, дивився на мене. Потім, коли я завершив свої настанови, мій вірний помічник тихо запитав:

- А що я можу зробити особисто для Вас, Володарю? 

- Подбай про Крону, вона мені дуже дорога. Саме це буде допомога особисто мені…

- Я все зроблю, можете бути спокійні.

- А зараз іди до цілителя, розбуди його і запроси прийти до старої Фортеці. 

Даріус поклонився і, не втримавшись, підійшов до мене і міцно обійняв, як рідного брата. А потім швидкими кроками пішов у бік воріт. А я приготувався до зустрічі гостя, який вже зовсім поруч.

Соліс наближався, осяюючи нічне небо, немов сонячний промінь. Його присутність дарує мені надію, що, залишаючи цей світ, я виконаю обіцяне і подарую іншим те, що належить їм по праву, і, що колись було підло у них вкрадено.

Фенікс, немов зірка, що падає, різко приземлився поруч зі мною і перетворився, змінюючи подобу вогняного птаха на людську. Ми поклонилися один одному на знак вітання й шани і я відразу перейшов до справи, пояснюючи Солісу його роль у моєму ритуалі.

- Розумію, Вікторе, що моє полум’я підсилить дію твого. Але ж, я знаю, що сили Вічного, твої сили, не потребують підсилення. Твоя магія - сильніша за мою. Я не відмовляюся допомогти, але не розумію до кінця твій задум.

- Ти обов’язково зрозумієш, коли ритуал завершиться. Та я, все ж, спробую пояснити: мій вогонь руйнує і знищує старе й зле. Він знищить моє прокляття. А твій вогонь - створює нове, світле, викорінюючи темний вплив і, саме з твоєю допомогою, відбудеться відродження магії, яку спотворено невдалим закляттям, впливом сил Вічного Гравібуса. І все, що він відібрав, повернеться тим, хто має володіти цим по праву кровного чи магічного спадку.      

Соліс, здається зрозумів, що я задумав і погодився. Спільні дії призведуть до успішного завершення ритуалу. Ми рушили до Фортеці. Сьогодні вона кличе мене все сильніше кожної миті. Моє серце лине до моєї Крони. Подумки я обіцяю їй, що врятую. Сподіваюсь, вона чує мене. Дорогою Соліс мовчав і не ставив більше питань. Але я бачив сум у його очах і спитав, що саме хвилює його. 

- Ти ж можеш померти, хоч і маєш сили Вічного. Ти знищиш себе...  

- Я знаю і свідомо йду на це. Саме ці мої сили звільнять Алтіор від прокляття, яке вже починає ширитися Королівством.

- Алтіор без Короля може поринути в хаос, може розпочатися війна за Трон.

- Ні, Солісе, війна почнеться, якщо я не звільню Алтіор від свого прокляття, я бачив це і не можу цього допустити. Алтіор з часом звикне і прийме правління Принцеси Алессії і Принца Курта.

- Гадаєш, твоїм батькам це під силу? Ти маєш бути Королем, це твоя доля, а не їх.

- Вони могутні, справедливі й милосердні. Алтіор буде в надійних руках.

За розмовою ми дійшли до місця призначення. Я підійшов до воріт і спробував їх відчинити. Ворота не піддалися ані телекінезу, ані фізичній силі. Тому я наказав Солісу чекати моєї команди, злевітував і застиг над Фортецею. Трохи зачекав, бо відчув наближення Одвічного. Хочу попрощатися і з ним.

- Присутність Дракона також необхідна? - запитав фенікс, побачивши наближення Мілвуса.

- Так, але не для участі в ритуалі. Він просто має бути поруч.

Дракон облетів навколо Фортеці і приземлився поряд з феніксом. Вони вшанували один одного поклоном і Мілвус звернувся до мене:

- Віку, що відбувається? Має бути інший вихід! Ти не мусиш це робити, давай ще раз все обміркуємо! - прогремів Його голос.

- Все вирішено. Це єдиний шлях покінчити з прокляттям. Тому прошу тебе, не втручайся, що б не відбувалося. Я щасливий, що знав Тебе, - сказав я і опустився в центр руїн, туди, де колись була тронна зала.

Соліс з Мілвусом затамували подих, а я, користуючись тишею, глибоко вдихнув і повільно видихнув, концентруючись на відчуттях. Могильний холод і пустка навколо мене пригнічує. Заплющив очі і прошепотів закляття, знімаючи страшну ілюзію, яка панує тут декілька століть, підсилена недавньою магією Прадавньої.

“Все, що сховано, приховано - відкрий, покажи.

Ману прадавню відміни.

Звільни це місце від мороку Вічного.

З чистим серцем звертаюсь, всю правду минулого дізнатись бажаю”.