***

Правитель Фламусу, Соліс, відповів одразу. Він погодився прилетіти сьогодні вночі, тому що без його магічної допомоги не вийде те, що я планую зробити. Моєї могутності вистачить для того, щоб зняти із себе прокляття, але присутність фенікса мені необхідна. Він не ставив питання, просто підкорився, розуміючи мої наміри.

Тепер маю прикликати Мілвуса, він також має прибути. Я сконцентрувався і зв’язався з ним ментально так, як ми з Ним звикли.

- Вітаю, друже! Як життя? - запитав у Нього.

- Кращого годі й бажати. Дякуючи тобі, я знову щасливий. Але бути батьком дорослого сина, Я, здається, був не готовий. Він - повноправний Правитель, а я просто Його радник. Це трохи незвично, але я намагаюся бути Йому гідним.

- Ти потрібен мені тут, у Суламі. Перепроси за мене Жаклін і Мілвуса молодшого, але сьогодні вночі Ти маєш бути поруч.

- Ти лякаєш Мене, Віку. Що ти задумав? - майже пошепки запитав.

- Дізнаєшся. Чекаю на Тебе опівночі. Вітання родині.

Сказав і швидко перервав зв’язок, щоб допитливий Дракон не ставив зайвих питань. Вийшов у вітальню і, побачивши гарно вбраний стіл, задоволено посміхнувся. Жінки постаралися на славу. Тепер треба тільки дочекатися гостей. Я поглянув на годинник і вийшов в парк, щоб зустрічати своїх рідних на, можливо, останню спільну вечерю.

Рівно о шостій з’явилася сфера і зависла у повітрі, починаючи збільшуватися, створюючи магічний портал переміщення. Я так і не опанував цього вміння. Хоча Вільмер навчив мене, просто я ніколи не практикував. Може вже й не доведеться… А Георг, все ж навчився. Доказом цього було те, що поруч зі світлим порталом з’явився і темний. Цей портал - із Тенебрису.

Коли портали відчинилися, з них почали виходити мої рідні. Я й не уявляв до теперішнього часу, як я сумував за ними, за нашими бесідами вечорами. Після того балу на мою честь, я так занурився у державні справи, що зовсім забув про родину.

Першими підійшли батьки. Ми обійнялися, за ними Вільмер зі своїм братом Нілоном, Георг і Клара-Ігніс, бабусі і дідусі. Коли всі привіталися, Вільмер відвів мене в бік і запитав тихо:

- Ти більше не боїшся дії прокляття?

- Боюся…

- То чому дозволив всім себе обіймати?

- Не хвилюйтесь, дядьку, все буде добре. Запрошую всіх до столу, - голосно сказав я і показав рукою на двері.

Перед початком вечері, я запросив Вільмера та Георга у робочий кабінет для підписання Договору співдружності. Правителі Лукс-Кларасу і Тенебрису також мають підписати Мирний Договір Об’єднаного Алтіору. Після цього всі зайняли свої місця і почали вечеряти. 

Ми голосно сміялися, згадуючи минуле і плануючи майбутнє. Тільки тато з мамою були не дуже веселі. Я, звичайно, розкажу їм все, тільки після того, як набалакаюсь з усіма досхочу.

Коли Арніс і Ельвіра подали десерт, мама не витримала і почала розмову.

- Сину, ми з татом бачили майбутнє…

Всі замовкли і повернулися спочатку на маму з татом, а потім на мене. Тато нервував, але мовчав.

- Так, мамо. Саме тому я вас усіх і запросив. Я знаю, як зняти закляття і це, на жаль, може бути останнім, що я зроблю для Алтіору.

Мама підвелася і хотіла щось сказати, але я не дав їй можливості.

- Тому, будь ласка, прошу вас прийняти це і ознайомитися з паперами, які я приготував.

Я вийшов до кабінету і приніс стопку документів, які роздав Вільмеру, Георгу і мамі з татом. У вітальні стояла мертва тиша. Тільки шаруділи листи паперу. 

- Це не можливо… Ти прощаєшся з нами, - прошепотів Вільмер і тремтячою рукою взяв склянку води, щоб трохи заспокоїтися.

Прабабуся Фелісія не витримала і заплакала. А я почав розказувати, що і кому я заповів. Мама з татом мають прийняти Трон у спадок і керувати новим Королівством до народження спадкоємця.

- Про якого спадкоємця йде мова, якщо ти… - стримуючи сльози запитала мама.

У відповідь я поглянув на Георга, який обіймав Клару-Ігніс за плечі і посміхнувся. Всі також поглянули на них, наслідуючи мій приклад.

- Я… Я не вагітна, - пошепки промовила Клара.

- А яка ж? Я бачив майбутнє, я все знаю. Тому заповідаю Трон нащадку Тенебрису, сину Георга і Клари-Ігніс.

- То це буде син? - запитала Клара і лагідно торкнулась свого животика.

- Ні. Тобто, так… - всі поглянули на мене здивовано, - У вас, через дев'ять місяців, народиться двійня. Це буде могутній Принц і красуня Принцеса з вогняним волоссям, як у її матусі. На вас покладено велику відповідальність, тому що ви продовжите наш рід. 

Мама підійшла і поцілувала Клару-Ігніс, яка сиділа приголомшена новинами. Моя мама тихо плакала. Оплакувала мене і раділа за Георга. Нілон підвівся і попросив слово. Він нагадав, що в останньому пророцтві старого Вільяма було написано про спадкоємця Переможця, тому він не міг повірити, що я загину. Всі пророцтва справджувалися дотепер, то чому ж я все змінюю?

- Можливо є інший спосіб зняти прокляття Вічного? Віку, любий мій хлопчик, ми не можемо втратити тебе, Алтіор не може втратити тебе. Ще є час, давай пошукаємо інший спосіб. Такий, щоб залишив тебе для нас.

- У тому видінні, що я бачив, я втрачаю вас. Всіх. Найуразливішими будеш ти, прадіду і бабуся Сандрія. Я втрачу вас першими, якщо затримаюсь ще хоча б на один день. Потім всі інші підуть. А Алтіор поглине війна, у якій мало хто залишиться живим. Навіщо мені Трон, якщо ціною будуть ваші життя і життя всіх підданих. Тату, - подивився я на батька, який от-от заплаче, - Цьому ти мене вчив? Стати слабким боягузом?  Дядьку Вільмере, Ви, як правитель, залишилися б осторонь і дивилися, як брат вбиває брата? Ти, матусю, витримала б стогін і крик помираючих від ран і вогню людей? Якщо я не зроблю цього ви втратите більше.