***

Я настільки сильно поринув у свої думки, що цілковито відключився від зовнішнього світу. Гучний стук у двері розбудив мене. Я відчинив двері і побачив перелякану Арніс. Вона повідомила, що біля воріт очікує розлючений невідомий чоловік і вимагає зустрічі з Ельвірою. Точніше, він прийшов забрати її. Даріус ще не повернувся з міста, тому вона і прибігла попередити.

Я попросив пустити того чоловіка до вітальні і вийшов сам зустріти непроханого гостя. Він буквально влетів у вітальню і почав кричати, кликати Ельвіру.

- Елі! Ти тут, я знаю! Виходь, негідницю, ми їдемо додому! - слова вистрибували з його рота, як каміння.

- По-перше, вимагаю поваги у Головному Палаці Алтіору! - моторошним голосом Вічного перекричав гостя і, коли він усвідомив хто перед ним, замовк і поклонився, - Представьтесь, будь ласка, і поясніть мету Вашого візиту.

- Вибачте, Володарю, я не хотів проявити зневагу до Вас, - поклонившись, як того вимагає етикет, промовив чоловік, - Я - Борак Фероз. Прибув із Лукс-Кларасу, щоб забрати свою наречену додому. Вона довго ховалася, але зараз я відчув її і ось, я тут.

Він був дуже розлючений, але стримувався, як тільки міг. Я відчув його гнів і прочитав його наміри. Першим ділом він хотів відшмагати її за непослух і втечу, а потім примусити жити з ним без шлюбу і виконувати його збочені забаганки.

- На скільки я розумію, Ельвіра - не рабиня. Об’єднаний Алтіор не допускає рабства і я виступаю гарантом свободи своїх підданих.

- Так, але у мене домовленість з її батьком…

- А дівчина дала згоду на шлюб? - перебив я чоловіка і суворо поглянув.

Він не витримав мого погляду і відступив на кілька кроків назад. “Що дозволяє собі цей хлопчисько? Уявив себе всемогутнім… Най тільки спробує не віддати мені Ельвіру” - почув я його думки.

- І що Ви зробите? - спитав я тихо.

- Що ви маєте на увазі, Володарю? - питанням на питання відповів Борак, зробивши вигляд, що це не його думки я щойно почув.

- Якщо цей хлопчисько не віддасть дівчину, що робитиме? Волієте позмагатись і помірятися силами? Не раджу. І притримайте Ваші думки, дуже голосно Ви думаєте, - сказав і в моїх очах запалав червоний вогник, показуючи співрозмовнику, щоб той поводився більш розважливо.

Борак зрозумів, що повівся нечемно, але відступати назад наміру не мав, хоч і боявся мене. Тому запропонував мирно владнати справу: він отримає те, за чим прийшов і піде собі. Та я запропонував свій варіант вирішення питання: якщо Ельвіра захоче піти, її ніхто не триматиме, якщо ні - Борак має зникнути з її життя і більше ніколи не намагатися зв’язатися з нею, або силити до того, чого дівчина не хоче.

- Але, Володарю, при всій повазі, цю дівчину обіцяв мені її батько. А, як Ви знаєте, за традицією, вона має піти за мене як законна дружина.

Про яку повагу він зараз мені каже? Поводиться жахливо, як невіглас. Елементарної поваги не має до Короля. Вдерся, кричить і ще щось вимагає. Та й закони давно змінились і це я йому спокійно пояснив. Та й наміру робити шлюбний обряд він не мав, хоча й не казав про це вголос. 

- Єдиний вихід - це запросити Ельвіру і спитати її, чого хоче вона, - також дуже спокійно сказав я.

- Але її батько…

- Батько не має бути присутнім, вона - повнолітня, вільна жінка, тому вирішуватиме сама.

На ці слова він не мав що відповісти і погодився, іншого вибору у нього й не було. Я покликав Арніс і попросив запросити до розмови Ельвіру, якщо вона почувається добре і може прийти. Арніс пішла в кімнату до дівчини, а я запросив гостя присісти на крісло і почекати, бо дівчина щойно одужала і може бути ще слабка.

Ельвіра зайшла до вітальні і, побачивши Борака, відсахнулась та замотала головою, а у думках лунало: “Ні, ні, ні, він знайшов мене… Бідний мій батько, що цей мерзотник зробив з ним?”. Я відразу зреагував на її думки про батька і прочитав потрібний спогад у свідомості Борака. Так, він погрожував йому, але фізичної шкоди не завдавв, хоча дуже хотів.

- Ельвіро, не бійся, тобі нічого не загрожує і твій батько - живий та здоровий. Не хвилюйся. Скажи, ти знаєш цього чоловіка і про його наміри?

- Так, Володарю, це партнер мого батька, який хоче забрати мене за борги, - сказала і відійшла за мою спину, ховаючись.

- Неправда! Я кохаю тебе, Елю і хочу одружитися!

Він закричав це, але думки його підтвердили слова дівчини. Я запитав, скільки батько Ельвіри винен заплатити і попередив, що все одно дізнаюся правду. Борак відповів, назвавши суму. Ельвіра підтвердила. Я не хотів залишати дівчину наодинці з чоловіком, якого вона боїться більше смерті і просто підняв руку та матеріалізував мішечок з золотими монетами. Поклав його на стіл, перед Бораком. Потім у мене на руці з’явився лист паперу і чорнило з пером, що я також поставив перед ним.

- Напишіть розписку про те, що Ви отримали суму боргу і відмовляєтесь від усіх претензій до родини цієї дівчини. Можете забрайти гроші.

Борак розлютився, але відкрив мішечок і перерахував гроші. Після цього він взяв перо і написав те, що я вимагав. Поставив підпис і подав листок мені. Я перевірив і дав прочитати Ельвірі. У неї покотились сльози. Але то були сльози звільнення і щастя. Коли вона прочитала, я провів рукою над листком і він зник, що дуже здивувало дівчину і вона поглянула на мене з німим питанням, мовляв, що це щойно відбулося, де поділася розписка?

- Цей документ вже доставлений до твого батька. Відтепер він нічого не винен і раджу Вам, Бораку, не переслідувати ані цю дівчину, - показав рукою на Ельвіру, ані її батька. Якщо я дізнаюсь, що Ви порушили мій наказ, Вас судитимуть. Якщо все зрозуміло, я, все ж, маю поставити питання тобі, Ельвіро. Чи хочеш ти поєднати своє життя з цим чоловіком? - повернувся до неї і поглянув в очі.