***

Полум’я навколо мене. Я створив це. Я знищую все, щоб відротити знову. Я спалюю те, що могло знищити Королівство. Я знищую самого себе.  Мені жарко. Серце крається від неминучого. Крізь гомін власних думок і чиїхось криків чую мамин тихий плач. Вона готова померти замість мене, але розуміє, що це неможливо. Відчуваю мамин біль і батьків розпач, від якого мені ще важче. Вони не допоможуть. Ніхто не допоможе. Батьки кричать на Вільмера, що він неправильно трактував останнє пророцтво! Так не мало статися! Вони не повинні були втратити свого єдиного сина! 

Вільмер безсилий що-небудь змінити. Він знає, що тільки я можу зупинити це і подарувати спокій. Знесилений він падає на коліна і спостерігає, як магічний вогонь пожирає мене і звільняючи від прокляття. Сльози котяться по його обличчю і він навіть не намагається приховати це.  

Мілвус літає над полум'ям, не може його зупинити. Благає не робити цього та відчуває, що наш з ним зв'язок поволі зникає. Він більше не відчуває мене, не переживає разом зі мною мої страждання і не може забрати частину болю, який пронизує мене звідусіль.

Видіння змінилось різким болем. Я відчув, ніби всі мої кістки перетираються, перетворюючись на пил. Плоть розриває і я, у маренні, починаю здирати з себе одяг. Мені заважає дихати сорочка, ковдру скидаю на підлогу, ловлю повітря висохшими губами. 

Від нестерпних тортур я кричу і прокидаюсь від власного крику. Розплющив очі. Важко дихати. Намагаюсь заспокоїти біль, який ще досі мучить мене відлунням. Зір поволі прилаштувався до темряви, яку слабо робавляє світло двох свічок, що майже догоріли.

Спустив ноги на підлогу, сів і закрив руками обличчя. Намагаюся прийти до тями. Заспокоюю дихання. Відчуваю, що поруч хтось є і дивиться на мене. Поволі піднімаю голову і бачу свою Крону. Вона стоїть переді мною така гарна. Її волосся спадає на плечі і білими локонами закриває стан. Напівпрозора нічна сорочка вабить мій погляд.

Її волосся закриває те, що не сховала би прозорість сорочки, та моя уява красномовно малює образ її гарних дівочих форм.

“Це сон… Я все ще сплю?” - сам собі сказав пошепки. Пригадав застереження Малика про те, щоб не дивувався своїм снам і не приймав за правду. Я просто сидів і насолоджувався її присутністю, безсоромно розглядаючи її.  

Вона мовчки розв’язала тоненьку мотузочку і легким рухом скинула сорочку на підлогу, оголивши себе у мене на очах. Я закляк, але не зупинив її. Я, краще, скористаюся нагодою бути з нею, хоча б уві сні. Цього мені ніщо не заборонить. Нехай совість моя спить, а я насолоджуватимусь красою і пристрастю своєї коханої зараз, якщо на яву ніколи цього не відчую.

Вона повільно переступила через одяг, підійшла до мене, обійняла за шию, занурившись ніжними пальчиками у моє волосся і пригорнула, прижимаючи мене до оголених грудей. Від несподіванки мені забракло повітря, та ще й від нічного жаху я не оклигав якслід. Проте не розгубився, пристрасно обійняв її за талію і неспішно, дуже обережно почав цілувати її тіло.

Я відчув її збуджений подих, який так солодко виходив з її гарячих уст. Вона прижала мене сильніше до себе і я різким рухом схопив її за стегна і посадив собі на коліна. Наші погляди зійшлись лише на мить і вуста злилися у пристрасному поцілунку. Її стегна поступовими рухами наближалися все ближче й ближче. Я підняв її і не відриваючись від поцілунку, положив на ліжко. Цілував її тіло і насолоджувався тихим, чи то її, чи то моїм, стогіном. Не поспішав, хотів насолодитися нею. Хотів розтягнути насолоду від її, збуджених бажанням, рухів.

Раптом вона схопила мене за голову і підняла, зупиняючи. У моїй голові я почув її голос: “Віку, це не сон. Отямся, побач мене”. Я подивився на неї, а її вуста мовчать. Вона розплющила очі, посміхнулася і прошепотіла:

- Візьми мене, Вічний. Я твоя!

Не давши їй договорити, я покрив її губи поцілунком. А в голові все гучніше чую: “Побач мене… Це не сон. Зупинися, Віку”.

Я відірвався від її губ, як це не було важко і просто поглянув на неї. Вона шепотіла, повторювала, що вона моя, що ми створені бути разом, щоб я не зупинявся. Що ми обоє цього потребуємо.

- Я твоя, Вічний, візьми мене! - повторювала все гучніше.

“Вічний? Вона назвала мене Вічний? Але моя Крона щойно кликала мене на ім’я. Ці думки буквально розбудили мене. Я наче був п’яний, та щойно протверезів. Та все ще не розумів, я уві сні чи наяву.

- Ми не маємо цього робити. Принаймні, не зараз, - прошепотів я їй на вухо.

У відповідь вона обійняла мене ногами і наполегливо притягувала до себе, звабливо, нестриманно піднімаючи стегна. Руками ціпко охопила шию, притягнула до себе і продовжила свої пристрасні поцілунки. В голові паморочиться, я, наче зачарований і не маю більше волі, щоб відмовитися від такого бажаного з’єднання. Не маю сили зупинитись, хочу поринути у насолоду, заволодіти її тілом і відчути нестримнмй вибух задоволення. А в голові: “Зупинись, побач мене! Це не я, Віку!. Останні слова криком пролунали і я різко відсахнувся від дівчини.

Зістрибнув з ліжка і швидко одягнувся. 

- Що з тобою? Чого ти тікаєш? - якось дивно це пролунало. Це не схоже на мою Крону.

Мана тілесного бажання спала і я відчув, що дійсно, ця жінка - не моя Крона.

- Хто ти? - тихим голосом, все ще важко дихаючи, запитав я.

- Ти не впізнаєш мене? Це ж я, Крона, - лагідно промовила і посміхнулась, поманивши мене рукою.