***

Тихий стук у двері кабінету відволік мене від тяжких думок. Я, зачаклувавши себе, відчинив двері. У кабінет увірвався аромат їжі, який нагадав мені про те, що я пропустив обід. На порозі стояла Арніс, вона вибачилася і запросила на вечерю. Я порозкладав усі папери по текам і вийшов у вітальню і побачив, що стіл накрито на одного. Це мені не сподобалось.

- Крона не вечерятиме? - запитав я у Арніс, яка наливала мені сік.

- Пані забажала вечеряти в покоях, якщо Ви не проти.

- Добре, - відповів я і згадав, як повівся сьогодні з нею.

Раптом згадалася розмова біля дверей кімнати Даріуса, вона плакала. Вона заплакала! Почуття повертаються до неї. Це ж чудово. Але методи, якими я спричинив це, були занадто жорстокі для такої тендітної дівчини. Я відчув і радість, і тривогу водночас. Я ж образив ту, яку так щиро покохав. Але майбутнього у нас не буде. Це неможливо. Я вже все вирішив! І давати дівчині надію - нечесно, але вибачитися, все ж, мушу.

Після вечері я пішов до неї, планував, як і що скажу їй. Відкривати свої почуття до неї, чи ні, я не знав. Навіщо їй мої зізнання, навіщо їй моє кохання, якщо ми ніколи не будемо разом, якщо я не житиму… З цими думками постукав до неї. Вона одразі відчинила.

- Доброго вечора, Володарю! Вибачте за мій вигляд, я не чекала, що Ви зайдете… - зніяковіла вона, бо стояла у нічній сорочці.

Я розгубився, побачивши її. Така тендітна, у напівпрозорій сорочці. Така зваблива і цнотлива одночасно. В голові запаморочилося і я, щоб не затягувати мить, всеж відкрив рота, щоб сказати бодай щось, відвів погляд, щоб не бентежити і дівчину, і себе.

- Перепрошую, що потурбував тебе у цій годині. Я зайшов вибачитися за свою поведінку. Зрозумій мене, будь ласка, і не ображайся. Я дуже хвилююся за Даріуса і, через свої хвилювання, повівся грубо з тобою. Я не мав так поводитися...

Вона швидко розвернулася і побігла в середину кімнати. А я із задоволенням розглядав її. Така граційна і легка... Вона схопила халат, накинула на себе і повернулася.

- Я все розумію, Володарю. І Ви вибачте мені, будь ласка. Я не стримала свої почуття.

- Ти плакала! Ти одужуєш, Кроно! Скажи, може ти вже згадала, хто ти і звідки?

- Ні, на жаль. Я не можу пригадати. Можливо, мені потрібно багато часу для цього, - сумно сказала і опустила очі.

- Нічого! Все вийде, не втрачай надію. Ще хочу дещо сказати… Що б не сталося потім, я забезпечу тобі гідне життя, не хвилюйся за це.

- Що Ви маєте на увазі, Володарю? Прошу, не залишайте мене без Вашої уваги! - благально скрикнула і підійшла ближче.

- Не можу нічого сказати більше. Просто будь певна, ти більше не опинишся у скрутному становищі. Обіцяю. А зараз час вже спати. Надобраніч, Кроно.

Хотілося обійняти її, вдихнути аромат її білосніжного волосся, хоча б один раз, востаннє, спробувати на смак її уста. Божеволію від бажання бути разом з нею. Але відмовляю себе від цього, намагаюся прогнати ці думки. Видно, не судилося...

Так сумно усвідомлювати, що втрачу. Але, якщо не зроблю те, що маю - втрачу набагато більше. Поволі піднявся сходами до своїх покоїв, перевірив всі вікна. Малик наголосив, щоб вікна були зачинені, щоб аромат свічок не розвіявся. Взяв листок з приписом лікаря, прочитав ще раз і пішов до ванної кімнати. Після контрастного душу, повернувся в спальню і підготувався до проведення ритуалу відновлення сил. Для початку зняв із себе закляття невидимості, як і говорив цілитель.

Читаючи закляття стародавньою, мертвою мовою, запалив дві свічки. Одну лавандового кольору, іншу - золотого. Потім висипав трави Тимару і сухоцвіт у залізну тарілочку, перемішав і підпалив тими свічками з двох боків. Вони не загорілися, а почали тліти. Так і має бути. Потім випив два зілля, одне - те, що й зранку і потім інше, темного кольору. Дочитав закляття відновлення сил і ліг у ліжко, заплющивши очі.

Всі мої думки вмить вгамувалися. Приємний аромат від свічок і сухоцвіту наповнив кімнату. Я відчув спокій і поринув у сон.