ВІДНОВЛЕННЯ СИЛ

Я вистрибнув з екіпажу, як ошпарений і побіг до кімнати Даріуса, в надії, що знайду там якусь підказку, що вкаже на його місцезнаходження. Арніс була зі мною, намагаючись допомогти. У нього в кімнаті ідеальний порядок і нічого, що може мені допомогти у пошуках. Я вийшов і направився до покоїв Крони. Я ж наказав Даріусу наглядати за нею і дуже боявся, що і вона, також,  зникла. 

Постукав у двері і вона, майже відразу, відчинила, лагідно посміхнулася і запросила всередину. Я відмовився, просто впевнився, що вона вдома і з нею все добре. Я запитав, чи все добре. Крона кивнула головою, мовляв, нічого поганого не може статися. На моє питання, чи знає вона, де Даріус, відповіла, що не знає, бо не виходила з кімнати і весь час читала книгу. Стало набагато спокійніше, проте зникнення Даріуса дуже непокоїло мене. Я повернувся до його кімнати, де стояла розгублена покоївка.

- Арніс, коли Ви бачили Даріуса востаннє? Пригадайте, будь ласка, - звернувся я до переляканої жінки.

- Я весь час була на кухні, але через вікно я побачила, що він виходить з воріт. Він не попереджав мене, що виходитиме за межі Палацу, що здалося мені дивним. Зазвичай, він каже про свої дії, щоб я знала де він. А я кажу йому про свої, він же Ваш помічник і має знати все про всіх.

Я подякував жінці і побіг на двір. Вийшов за ворота, перевірив, чи є хтось поруч і, упевнившись, що я тут один, зняв закляття, щоб відчути свого вірного помічника. Заплющив очі, глибоко вдихнув і звернувся до сил Вічного. Я хвилювався, що витрачу занадто багато сил, які щойно почали повертатися до мене, але почуття, що Даріус у небезпеці, не підводили, тому задіяв увесь свій резерв. 

Неочікувано для себе, я відчув, що сили Вічного активують мій резерв, відновлюючи його. Можливо ще й зілля Малика подіяло, не знаю, але світла сторона моїх сил завирувала у резерві з такою силою, що я не тільки побачив місце знаходження Даріуса, а й відчув його слабке дихання.

Якась темна сила тримає його і заважає рухатися. Я відразу побіг до нього. Він лежав у траві неподалік Фортеці і схрестив руки на грудях, наче захищаючи себе від впливу темної магії. Я сів поруч з ним і взяв його за руку. Він не відреагував на мій дотик. Виглядав він так, наче спить, але бачить страшний сон.

Маю побачити, що з ним відбувається, тому попри ризик, що можу нашкодити йому ще більше, поклав руку хлопцеві на голову і почав читати його спогади.  

Він бачить Крону, яка виходить з воріт і, обертаючись на всі боки, щоб ніхто її не помітив, направляється в бік Фортеці. Даріус біжить за нею. Кличе її, та ніяк не може наздогнати. Щось стримує його рухи і бігти швидше він не може. Насилу добігши до місця, де я його знайшов, Крона повертається, посміхається йому і піднімає руки долонями вперед, наче попереджаючи, що далі не можна. І потім темрява. Даріус знепритомнів.

Я спробував переміститися разом з ним, але не вийшло. Темні сили досі не відновилися, на жаль. Викликати туман Вічного, який підхопив нас обох і поніс до Палацу, у мене, все ж, вийшло.

Я поклав його на ліжко у його кімнаті і покликав Арніс, щоб та негайно викликала Малика.

Не гаючи часу, я знову прошепотів закляття невидимості, щоб моє прокляття не нашкодило Даріусу, я і так вдерся у його свідомість. що може привести до непоправного. Я міг би спробувати зцілити його сам, бо відчув, що світла моя половина майже повністю відновилася, проте вирішив більше не ризикувати, краще дочекатися цілителя. Хвилини очікування тяглися дуже повільно, а моє хвилювання зростало. По-перше, я не міг допустити, щоб мій помічник втратив життя, лише тому, що намагався виконати моє прохання. По-друге, мене хвилювало питання, чому Крона пішла туди сама? Що там, у тій Фортеці таке, що притягнуло її до себе? 

Коли, нарешті, прийшов цілитель, я розказав, що трапилося з хлопцем і, вибачившись, швидко пішов до покоїв Крони. Малик тільки встиг сказати мені, що має до мене важливу справу, тому я маю повернутися як можна скоріше. 

Підійшов до дверей і постукав. Крона не відчинила. Я постукав ще раз, трохи сильніше і почув кроки. Вона відчинила і посміхнулась, запросивши мене увійти всередину.

- Що ти робила біля Фортеці? - запитав я, проходячи в кімнату.

- Біля якої Фортеці? Я весь час була тут і не виходила з кімнати. Я ж казала вже...

Я розгубився від її відповіді. Мої сили більше не підводять мене, у цьому я впевнений. Та чому вона сказала неправду? Мене це розлютило. Я стримався, щоб не закричати на неї, бо вона дорога мені. Та Даріус зараз на межі життя та смерті і мені не до люб’язностей.

- Правду говори! Я все одно дізнаюся! - спокійно, на скільки міг, сказав і зазирнув їй в очі.

- Навіщо мені казати Вам неправду? Ви врятували моє життя, я не можу нашкодити Вам, Володарю, - впевнено відповіла і лагідно посміхнулася, - Ось, Ви просили повернути артефакт, - взяла зі столу і подала мені лілію.

- Дякую, - сухо відповів, прийняв квітку, зажавши кулак, і повернувся, щоб вийти в коридор.

- Володарю! - затримала мене біля дверей, - Що з Даріусом? Ви знайшли його?

- Так, знайшов. Все добре, він живий, - відповів я, вдивляючись в її миле личко, очікуючи, що вона якось відреагує.

- Добре. Бажаю йому скорішого одужання.

- Я не говорив, що він хворий… - підозріло глянув їй в очі і підійшов ближче, щоб трохи налякати її.

У моїх очах спалахнуло червоне полум’я. Я навмисно його прикликав, щоб дівчина зрозуміла, що мої сили повернулися і я не радив би їй грати у небезпечні ігри зі мною. Вона відступила декілька кроків назад і злякано показала рукою на вікно.