***

Весь день я провів за зачиненими дверими свого кабінету, працював над паперами. Навіть відмовився від обіду. Державні справи не чекатимуть мого одужання, тому я вирішив на гаяти часу і не відкладати на потім. Дякуючи Даріусу, всі папери були складені у порядку подання. Він, навіть, реєстр заяв і біографій склав у алфавітному порядку і розложив їх за расовою приналежністю. Гарна робота помічника полегшила мені завдання і скоротила час обробки документації.  Я вивчив особисті справи кандидатів і склав список. За цим списком я написав запрошення до співбесід і покликав Даріуса.

Він з’явився майже відразу, наче чекав за дверима. Я віддав йому листи і наказав відправити не зволікаючи. Він поклонився і пішов виконувати наказ. А я взяв свою книгу заклять і вирішив перенести всі нові закляття, які створив у своїй подорожі. Розчаклував себе і поставив магічний замок на двері, щоб ніхто не турбував мене. 

Накрив книгу руками, активував сили Вічного і з моїх долонь линуло світло. Книга почала гортати сторінки і викарбовувати закляття. Я вирішив не використовувати мертву мову, тому що ця книга має бути доступна для нащадків. Все ж маю надію, що нащадків я матиму.

Подумав, що маю вкласти мої власні пророцтва, тому відразу активував кришталь і зв’язався з містером Мурсі, знаним чарівником-бібліотекарем Світлої Академії Лукс-Кларасу.

- Володарю, вітаю. Чим можу служити?

- Світлого дня, містере Мурсі! Маю до вас особливе замовлення. Знаю, що тільки Вам це під силу.

- Що саме цікавить Вас?

- Книга, яка стане путівником для нащадків роду. 

- Маю одну, саме почав її створювати, тому приготую саме для Вас, лише залишилось зачаклувати під Ваші вимоги. Вона збільшуватиме кількість сторінок, за потреби і писати її будете тільки Ви. Вона буде приймати як ментальний опис, так і письмо пера та чорнил. Спеціальні чорнила я, з Вашого дозволу, приготую сам.

Мене завжди дивував цей чарівник. Він знає те, що потрібно. Матуся також розповідала про нього дивовижні історії. 

- Ви читаєте мої бажання, дорогий містере Мурсі, як завжди влучно!

- Ви ж знаєте, що сили читати думки я не маю, тим більше Ваші, - засміявся Мурсі і трохи закашлявся, - Вибачте, володарю, трохи нездужаю. Вік дає своє, а ще й зміна сезону.

- Я накажу головному цілителю Лукс-Кларасу відвідати Вас. Не відмовляйтеся. А коли моє замовлення буде готове, передайте його, будь ласка, Найсвітлішому Вільмеру, я попереджу його і він передасть мені.

- О ні, Володарю, прошу, не прийміть за образу, але передавати таку річ я маю саме Вам. Ніхто не має торкатися книги, окрім Вас, допоки вона не буде написана. 

- Добре, я сам завітаю, щойно книга буде готова.

- Я сповіщу Вас і дякую Вам за турботу. 

Після розмови вирішив прогулятися парком. Вийшов і побачив Крону, яка сиділа на лаві і читала книгу. Така тендітна, легка і виглядає абсолютно здоровою. Здалеку я побачив, що читає вона книгу “Легенди Лукс-Кларасу”. Підійшов і присів поруч з нею. 

- Подобається? - тихенько запитав.

- Так, Володарю, дуже цікаво, захопливо. Історія Вашої бабусі Сандрії така сумна, але має дуже гарний кінець. А коханню Ваших батьків можна позаздрити. Впевнена, що кожен мріє про таке, але не кожному судилося, - трохи сумно вона це сказала.

- Чому ти так вважаєш? Мало хто бачить майбутнє і може сказати що й кому судилося. Та й не завжди майбутнє показує остаточні події. Можна все змінити, - сказав тихенько і взяв її за руку.

- Так, маю надію, - поклала свою руку на мою і заглянула в очі.

Наші обличчя були на відстані поцілунку. Я поглянув на її чуттєві губи і був готовий втратити контроль, навіть наблизився так близько, що відчув її легкий подих. Він обпікає пристрастю, притягує, зваблює до запаморочення. 

- Вибач, Кроно, за проявлену слабкість. Я обіцяв тобі, що не скривджу. Ти маєш згадати себе, - мій нерівний голос викликав у неї легку посмішку.

- Я знаю, що Ви не скривдите мене, - і торкнулася губами моїх губ.

Торкаючись моїх губ, вона трохи розімкнула вуста, наче пропонувала бути наполегливішим, рішучім і спробувати те, що сам собі забороняю. У мене від жару її легкого поцілунку закрутилася голова, я не стримався і заволодів її чутливими губами, впився і нестримно цілував її по справжньому, насолоджуючись першим у своєму житті пристрасним поцілунком. Вона обійняла мене і занурилася пальцями у моє волосся, гладила і прижимала мене до себе.

Я міцно обійняв однією рукою її за плечі, іншою - за талію. Обережно, але пристрасно притискав до себе, втрачаючи контроль. Моє тіло вже не слухалось розуму і бажало більшого. Я не можу наситися нею, і не можу відірватися. Розуміючи, що втрачаю голову, все ж зупинився і, взявши її за плечі, відсторонив від себе. 

- Я дозволив собі зайве, вибач, - важко дихаючи промовляв кожне слово, хапаючи повітря.

- Я винна, вибачте, що не стрималась… - так само збуджено промовила вона, - Я піду, вибачте.

Вона повільно підвелася і пішла до своїх покоїв. Я слідкував за нею поки вона підійшла аж до входу і зникла в Палаці. Надіявся, як хлопчисько, що вона не стримається і повернеться, підбіжить до мене і ми продовжимо насолоджуватися одне одним. Мабуть, добре, що вона цього не зробила. А я ще довго сидів, не міг надихатися. Від почуттів мені не вистачає повітря, я відчуваю, що божеволію. Вона потрібна мені. Мене тягне до неї магнітом. Як це стримати? Цей потяг не відпускає мене, в моїй уяві я дозволив собі більшого, відвертого і від цього голова йшла обертом.

Коли трохи заспокоїв свої бажання, поплентався в покої. Наказав Даріусу, що вечерятиму тут, у себе. Не хочу зустрічатися з нею, боюся не стримаюсь. Тільки при найменшій згадці про неї і про поцілунок, я починаю тремтіти і втрачаю контроль. Це дуже не вчасно. Я зараз вразливий і маю відновити свої сили. А потім вже подбаю про особисте.