***

Як я опинився у себе в покоях, не пам'ятаю. В голові все ще гудить: “Ти поруч. Ти вже знаєш. Побач мене”.  До ранку залишилось не так багато часу, краще мені було б поспати. Бодай спробувати. Я закрив балкон і ліг у ліжко. За останні дні мені довелось багато пережити і обдумати, тому я заснув непомітно для себе. Просто відключився.

Прокинувся від того, що хтось ходить у моїй вітальні, хоч і намагається бути непомітним. Я підвівся, підійшов до дверей і побачив Даріуса, який накриває на стіл. Приніс мій сніданок і турботливо розставляє його.

- Доброго ранку, Даріусе, - привітався тихенько, але хлопець підскочив від несподіванки.

- Доброго ранку, Володарю. Вибачте, ви так непомітно з’явилися. Як спалося?

- Добре, дякую. Чому ти приніс сніданок? Поклич Арніс, це її обов’язки.

- Арніс звільнилася відразу ж, як з’явилася Ельвіра, - невпевненим тоном промовив Даріус.

- Ти мав вмовити її залишитися. Це ж моя покоївка і я не давав розпоряджень про її звільнення. Негайно знайди її і поверни! - прокричав я.

Даріус вилетів з кімнати блискавично швидко, а я поплентався до ванної кімнати освіжитися.

Приймаючи душ, я згадав, що попри те, що поспав я відносно недовго, все ж бачив сон. Я був біля магічного дзеркала Істини, що в Академії. Але що саме воно показало мені, не пам’ятаю. Сконцентрувався і звернувся до своєї пам’яті. Побачив вогонь у дзеркалі, нестримний але не ніщивний.  Це ж має щось означати...

Поснідав я дуже швидко, не хотів гаяти час. Дуже хотів побачити Крону, але не посмів турбувати дівчину зранку. Дочекаюся, поки сама вийде з покоїв. А сам швидко спустився на перший поверх і направився до кабінету.

За час моєї відсутності, у Суламі, завершили реконструкцію Головного Палацу. Тут, в робочому кабінеті, все було зроблено за моїм смаком. Одна стіна облаштована під книжкоу шафу, масивні полиці якої, пустували в очікуванні нових книг. Де-не-де на полицях лежали деякі сувої законодавчого призначення, пара книг зі Світлого Палацу, які презентував мені Імператор Вільмер, як подарунок на коронацію. Дядько болісно сприйняв мій переїзд до Пелагусу, але щиро благословив на володарювання.

На столі лежали списки претендентів на державну службу, мій особистий записник та скляна чорнильниця з пером для писання. Це перо подарувала мама, сказала, що вона, ще за часів її вступу в Академію, писала ним екзаменаційні відповіді, і воно має приносити удачу. А ліворуч, біля вікна, красувалася моя магічна сфера. Я отримав її від дідуся Барта. Це родинний артефакт, який передається від покоління до покоління. Звичайно ж, наймогутніша магічна куля дісталася у спадок моєму татові від самого Вільяма Реслі, мого Великого предка. Але моя - не менш дорога.

Поруч зі сферою розташувався кришталь зв’язку, по якому зі мною можуть зв’язатися всі лорди Алтіору. Вмостившись у своє нове крісло, почав переглядати список претендентів на державну службу. За новими законами Королівства, представники кожної раси мали можливість, прийнявши присягу, служити у Парламенті та Верховному Суді Королівства Алтіор. Єдиною умовою було те, щоб члени нового Уряду мали вищу освіту рівня магістр. Охочих доволі багато, тож я маю ретельно вивчити справи всіх претендентів.

Але Прадавня не йшла з моїх думок і я вирішив зв’язатися зі Світлим Палацом, вияснити, що за дывчину прислав Нілон, хто вона і звідки. Активував кришталь зв’язку, провівши рукою і почув голос дядька:

- Вікторе, чому ти використовуєш кришталь? Щось трапилось?

- Вітаю, дядьку, - посміхнувся і продовжив, - Все добре, просто наразі не варто користуватися моїми силми, я потім все поясню. Мені потрібно поговорити з Нілоном. Він вже прокинувся?

- Так, синку, я вже кличу його.

Поки прадід підходив до кришталю, я спитав Вільмера, чи не прочитав він щось нового з Пророцтв. Він відповів, що все, що зараз відбувається, має закінчитися добре. А початком нового стане поява спадкоємця Вічного. Я промовчав у відповідь на це, бо бачив зовсім інше майбутнє.

- Дядьку, як гадаєте, чи можливо, що пророцтво не справдиться? 

- Теоретично так. Одне рішення може перевернути все. Та до сьогодні всі пророцтва справджувалися, якщо ти пам'ятаєш.

- Так, але Вільям не врахував, що Вічним стане його нащадок і не вписав дещо у свої Пророцтва.

Прийшов прадід і ми з Вільмером переключилися на нього. Я розпитав про покоївку і був шокований відповіддю Нілона. Виявляється, що він нікого не запрошував на службу у Головний Палац. Це є прямим порушенням всіх нормативів.

- Вікторе, я в минулому сам був Імператором і процедури прийняття людей на службу мені відомі. Я б не посмів втручатися у твої справи. Фактично, ти мій Король і я не маю права такого робити. Більше того, якби я вважав з потрібне запропонувати тобі якусь кандидатуру, то спочатку я порадився би з тобою. Так, раніше я знайомив тебе з різними дівчатами, але то для життя, для розваги. І тоді ти ще не був Володарем усього Алтіору. Проте обирати слуг і помічників - то вже твоя справа.

Те, що обирати собі дівчину для життя, це також моя справа, я прадіду не сказав. Думаю, він вже сам це розуміє. 

- Хочу попросити дещо. Маю відвідати Академію, проте без допомоги Найсвітлішого не обійдуся. 

- Все, що зможу, сину, - турботливо сказав Вільмер.

- Потребую звернутися до дзеркала Істини. Мені необхідно, щоб Ви, дядьку, створили щит, щоб ані студенти, ані професорсько-викладацький склад не підпали під дію мого прокляття. Це може зруйнувати багато життів. А для того, щоб побачити істину, я маю зняти із себе закляття...

- Не потрібно цього, Вікторе. Я вже давно прийняв рішення щодо цього, я віддаю тобі дзеркало Істини у спадок. Свою справу для Лукс-Клараса воно зробило, показавши твоїй матусі шлях додому. Тепер твоя черга скористатися ним на добро Королівства. Чекай, сьогодні надішлю порталом.