***

Опинився біля відчинених воріт Фортеці. Споруда гарна, нова. Залізні ворота виблискують на сонці. Впевнено заходжу в середину і потрапляю в Тронну залу. Спиною до мене стоїть чоловік з довгим волоссям та кричить на Правителя, який сидить навпроти чоловіка і мовчки дивиться тому в очі.

- Ти обіцяв! Ти обіцяв, що вона буде моєю! - загримів його голос.

Я впізнав цей голос. Це Гравібус. Я вже був тут, вже все бачив. Та, мабуть, не достатньо.

Старий боїться, та не за себе. Він і так вже старий, і розуміє, що недовго йому правити, проте Трон тому жорстокому чоловікові не хотів віддавати.

- Так я обіцяв, що вона стане твоєю тільки за її згоди. Насильно ти не візьмеш її. А вона тебе не хоче! Тому я відмовляю тобі!

- Пророцтво має справдитись! Останній із Вічних поєднається з Принцесою і правитиме Алтіором! - пролунало як грім.

- Я знаю, що ти вбив всіх своїх! Всіх до єдиного! Саме тому Корія не хоче бути твоєю. Вона відмовляється поєднувати своє життя з убивцею!

- Я не вбивав їх! НЕ ВБИВАВ!

- Ти випив їхні вічні життя, зробив їх смертними і кинув помирати десь на краю Алтіору! Це вважається вбивством, як би ти це не називав! ЦЕ ВБИВСТВО! - старець перейшов на крик.

Гравібус піднімає руку, направляє її вперед та миттєво спалює старця. Знесилений сідає на підлогу і затуляє обличчя руками.

- Ти зробив свій вибір, Вічний… - жіночій голос пролунав позаду. - Тепер ніколи, ти чуєш мене, НІКОЛИ не матимеш те, за чим прийшов!

Крізь мене пройшов вир почуттів і проявився у вигляді дівчини з довгим золотим волоссям. Як вона пройшла крізь мене? Я - щільний, але все ж потрогав себе, щоб впевнитися. Так, зрозуміло, це з минулого, тому я тут - примара. Мене ще не існує.

Дівчина підбігла до Вічного і дала йому ляпаса з такою силою, що в нього на щоці проявився опік, як від вогню. Потім дівчина підняла руки до гори я промовила кличне закляття. За мить я побачив за вікном фенікса, який вже палав вогнем.

Корія підняла руки, з яких виходило полум’я і, направивши його на Вічного, крикнула:

- Евіс! Зараз!

Вічний встиг поставити захист, а Корія кричала закляття:

“Ніколи твоєю не стану! 

Краще буду подалі, краще буду ніким.

Все забуду, кам’яною стану.

Ти не будеш ніколи близьким!"

Вежа затремтіла. Зі стелі полетіло каміння. Вмить запалало все навколо і, так само миттєво, полум’я згасло. Я обернувся, дівчина зникла, а Вічний стояв у розрушеній вежі схопившись за голову.

Я вискочив надвір, сподівався побачити фенікса. Марно. Фенікс також зник. Я здогадався, що то була Птаха Соліса на ім'я Евіс. Мені так гірко стало. Від хвилювань аж у грудях запекло і я впав на землю.