***

Ельвіра нервово зайшла в кімнату, залишивши Крону і Даріуса на терасі. Вона ходила по кімнаті і нервово шепотіла собі під носа: “Як невчасно, що робити тепер? Як привести її до тями?” Даріус зайшов за нею і, побачивши Ельвіру у такому стані, тихо сказав:

- Так, Віктор буде вкрай невдоволений. Він просив подбати про дівчину. Може викликати цілителя? - задумливо поглянув на покоївку, яка ніяк не могла заспокоїтися.

Даріус зрозумів, що та не в собі і швидко вийшов з кімнати та направився до будинку місцевого цілителя. Він жив неподалік від Палацу і мав лавку з травами, настойками та іншими лікувальними засобами. 

Даріус добіг дуже швидко і, трохи заспокоївшись, постукав у двері. Відчинила літня пані і, посміхнувшись, запитала чим може допомогти та запросила у вітальню. Даріус дуже коротко пояснив, що трапилось із гостею Володаря і попросив допомоги цілителя.

- Цілитель Малик наразі веде прийом. У нього відвідувач. Зачекайте, будь ласка, - вона запросили його присісти у крісло.

Ці декілька хвилин очікування для Даріуса тягнулися дуже довго. Він не міг всидіти, монтиляв ногою, кожної миті озирався на двері, чекаючи на цілителя. Господиня принесла йому трав’яного чаю, щоб трохи заспокоївся.  

Даріус швидко випив його двома великими ковтками, наче від того, чим швидше він доп’є, тим скоріше Малик звільниться. Проте чай допоміг і хлопець трохи заспокоївся.

Нарешті відчинилися двері кабінета і вийшов цілитель. Побачивши його, Даріус підвівся і вклонив голову та знак поваги. Високий літній чоловік з довгим сивим волоссям і бородою мав добре обличчя і великі, усміхнені очі, які, здавалось, дивляться у самісіньку душу. Цілитель уважно вислухав, що трапилось, узяв свій саквояж і попросив жінку перенести всі візити на вечір та швидко вийшов, а Даріус побіг за ним, подякувавши жінці за смачний чай.

Крона все ще була непритомна і бліда. Ледь дихала. Малик провів рукою над її обличчям і розгублено подивився на Ельвіру.

- Хто ця дівчина? - запитав він і торкнувся пальцями зап’ястка, щоб відстежити пульс.

- Вона прибула вчора, ми не знаємо, хто вона і звідки. Володар прислав її, - розгублено відповіла Ельвіра, нервово перебираючи пальцями вологу серветку, якою щойно обтирала обличчя Крони.

Цілитель дістав зі свого саквояжу невеличкий букет сухоцвіту, клацнув пальцями і створив вогник. Запалив квіти та почав водити тліючий сухоцвіт біля обличчя Крони так, щоб вона вдихнула дим. Це подіяло, дівчина почала прокидатися і, нарешті, розплющила очі.

- Вітаю, міс. Як Вас звати? - тихо запитав і лагідно посміхнувся, щоб не налякати.

- Крона. Мене звати Крона, - розглядаючи чоловіка, який нахилився до неї, хриплим голосом відповіла.

- Що з Вами трапилось? - повернувся до свого саквояжу цілитель і дістав пляшечку з рідиною.

Поки Крона намагалась росказати, що втратила свідомість просто так, з невідомих їй причин, Малик накрапав кілька крапель тої настоянки в склянку з водою і подав їй. Вона випила і на щоках з’явився рум’янець. Цілитель ще раз перевірив пульс і сумним голосом сказав:

- Я не зміг прочитати Ваш недуг. Взагалі нічого не побачив. Тому це все, що я можу зробити. А інше мені не під силу, вибачте. Ваш стан незрозумілий навіть для мене. Дивно… - останнє слово він промовив наче для себе самого.

- Дякую, містере… - дівчина подивилась в очі цілителя запитальним поглядом.

- Малик. Я - цілитель Малик.

- Дякую Вам, містере Малик. Я почуваюся набагато краще.

- Моєю єдиною рекомендацією буде - добре пообідати і дихати свіжим повітрям. Буде чудово, якщо Ви трохи погуляєте, якщо не відчуватимете слабкості. Бувайте здорові та звертайтеся, якщо буде потреба.

Він попросив Даріуса провести його до виходу і пішов. Ельвіра дуже зраділа, коли почула про прогулянку, що ледь не застрибала на місці. Вона дуже злякалась, коли Крона була непритомна.

До обіду Крона просиділа в ліжку, читаючи свою книгу. А на обід вирішила вийти до вітальні, щоб поїсти там. Ельвіра принесла з кухні смачний обід і роставила тарілки. Соковите овочеве рагу зі шматком смаженого м’яса та фруктовий морс. Крона швидко все з’їла і відчула, що має сили вийти на прогулянку. 

Після обіду дівчина вийшла з вітальні і зустріла Даріуса. Дуже вчасно, бо саме хотіла з ним поговорити.

- Маю до Вас розмову, містере Даріус, - перегородила йому дорогу, - по-перше хочу подякувати, що врятували мене. І ще... Скажіть, будь ласка, що казав Віктор, коли ви розмовляли. Тобто, хочу дізнатись, чи все у нього гаразд і коли він прибуде? - вона розуміла, що питання не зовсім тактовне, але вона мала приборкати своє хвилювання, яке накотило новою хвилею.

- Прошу, просто Даріус. Так, я мав розмову з Володарем вчора. Він сказав, що має закінчити деякі справи і запевнив, що повернеться сьогодні, до повні.

- Дякую, вибачте, що забрала Ваш час. Ми з Ельвірою збираємось на прогулянку. Якщо Володар повернеться раніше, щоб Ви знали, де нас знайти. Ми плануємо вийти в місто.

- Дякую, що попередили, міс Крона, але мушу застережити Вас, сьогодні Ви почувалися недобре, тому прошу не відходити далеко від Палацу, заради Вашої безпеки.

- Звісно, але мені вже набагато краще. Впевнена, що все буде добре. Вдячна за Вашу турботу, Даріусе.

Пішла у свої покої, переодягнулась і вийшла надвір, де її вже чекала Ельвіра. Вони пройшли парком, вийшли з двору і пішли в сторону Фортеці. Ельвіра запропонувала піти саме туди, і обіцяла показати щось дуже цікаве. Дорогою майже не розмовляли. Крона була в своїх думках. Вона дуже хвилювалась за Віктора. Їй здалося дивним, що артефакт спрацював саме так, що трохи не вбив її. Але не наважилась його зняти. Для неї ця річ стала дуже дорога. А Ельвіра намагалася прискорити кроки, та підганяла Крону йти трохи швидше.