***

Покинувши Фламус я поспішав до магічної загрози, яка декілька віків стримує свободу феніксів. Для приборкання вихору мені необхідно до нього наблизитися впритул, тому я впевнено прямую прямо туди. Маю сконцентруватися на заклятті знищення вихору, тому відновлюю в пам’яті той день, коли Гравібус його створював. Зазирати у пам’ять Вічного вже не так важко, але сконцентруватися зовсім не можу. Всі мої думки поруч з білявою дівчиною, яка вже мала долетіти до мого Палацу. Знаю силу і міць  оксикорів, тому впевнений, що вони мають бути вже на місці.

Розумію, що мої думки про неї відволікають і маю це припинити. Найліпший спосіб - це дізнатися, чи вже долетіла, чи зустрів її мій помічник та як вона влаштувалась. Вирішив поговорити саме з Даріусом, щоб не бачити її, і не чути її голос, бо не стримаюсь і помчу прямісінько до неї. Що поробило зі мною те дівча? Всі думки поруч з нею. Але так солодко мені не було ще жодного разу в житті.

Не долетівши до вихору, я приземлився і дістав з кишені магічну сферу. Активував її рухом руки, вона наповнилась лавандовим димом і всередині з’явилося обличчя Даріуса.

- Вітаю, Володарю! Як Ваші справи? - промовив хлопець і злегка поклонився.

- Вітаю! Все добре, дякую. Скажи, друже, чи Крона добралася і як себе почуває.

- Все добре, Володарю. Я виділив їй кімнату, що прямо під Вашою, як Ви й наказали. Ельвіра, наша нова покоївка, їй допомагає освоїтися. Наразі Ваша гостя готується до сну.

- Ельвіра? Вибач, щось не пригадую таке ім’я. Хто вона і звідки?

- Я звітував Вам про неї. Її прислав Найсвітліший Нілон до вас. Згадали? - невпевнено промовив Даріус, бо хвилювався, що прийнявши її, зробив помилку.

- Згадав, не хвилюйся ти так. Я навідаюсь до діда та розпитаю про неї. Згодом. А зараз наглядай за нею. І піклуйся про Крону. Най відчуває себе, як вдома.

Даріус поклонився і запевнив, що я можу на нього розраховувати. Здається, він зрозумів, що та дівчина не просто врятована мною з лап гоблінів, що вона має для мене особливе значення. Цей парубок має неабияку інтуїцію. Та це й добре.   

Як почув, що з Кроною все добре, відчув, що тривога відступає і думки ясніють. Скоріше вже б її побачити.

Давши настанови щодо справ у Палаці, попросив, щоб у кімнаті моєї гості завжди були свіжі квіти. І попередив, що маю владнати дещо для феніксів і завтра до вечора маю повернутися.  

З легким серцем направився виправляти шкоду, яку заподіяв лихий Гравібус, і, створивши туман переміщення, піднявся вгору. Щоб закляття подіяло, маю знаходитися прямісінько над вихором. Тому прискорив рух і злетів у нічне небо. Вихор буянив, рвав і розкидував усе не своєму шляху. Чорною хмарою знищував все живе. Зверху це дійство було не таким, як здавалося здалеку. Відчув, що Гравібус у нього вклав забагато магії. Та моєї сили має вистачити.

Я підняв руки вгору, заплющив очі і почав промовляти зворотнє закляття. Повторював з кожним разом все гучніше, вкладаючи всю свою Темну силу. На третій раз мій голос прогремів громом і вихор почав заспокоюватися і зменшуватися. Я, зібравши сили Вічного, почав випромінювати червоне сяйво з долонь і направив їх у центр вихору. Коли вихор зменшився ще, я зібрав долоні одна до одної і, створивши темну блискавку, метнув її вниз і пролунав вибух. Вихор знищено, проте вибух був такої сили, що відбився і вдарив мене так різко, що я навіть не встиг створити щит. Все відбулося миттево і несподівано для мене.

Вибух був потужним і відкинув Віктора з такою силою, що він, не в змозі контролювати це, відлетів аж за межі лісу та впав  на галявину з величезними багряними квітами. Від того падіння піднявся темно-червоний пил і потім легко, як невагома хмаринка ліг на непритомне тіло Вічного. Віктор лежав, неначе заснувши, на величезному багряному килимі...

Почало світати. Настав день перед могутньою повнею...

Шановні читачі, якщо вам подобається історія, будь ласка, ставте вподобайки. Так цей твір побаче більша кількість читачів. Залишайте коментарі, автору важлива ваша думка. Це мотивує на написання нових пригод. Попереду ще цікавіше.

Дякую вам за увагу до твору.