***

Я повільно рухався у своєму напрямку і не роздивлявся на краєвиди. Усі мої думки були зайняті Кроною. Я розмірковував про ситуацію, намагався знайти відповіді на питання, яких з’явилось дуже багато. Раптом відчув вибух десь поруч, розвернув голову і побачив ураган, який проносився неподалік.

На моєму шляху все було тихо й спокійно. Сонечко ярко світить, легкий вітерець грається моїм волоссям, внизу ліс стоїть, немов застиг, а зовсім поруч відбувається щось жахливе і водночас неймовірне. Я підлетів трохи ближче, щоб усе роздивитися.

Чорні хмари закрили землю, вітер завиває, піднімаючи з землі каміння. Масивні дерева, тримаючись корінням, лягали, а ті дерева, що були молодшими й слабшими, виривало з корінням і затягувало у вир. Всередині виру, що здавався величезним, греміло щось і вибухало, іскрилось і спалахувало. Стихія знищувала землю, наче за чиїмось наказом. 

Жодний підручник ніколи не описував таку негоду, жоден старець ніколи не розказував ні міфів, ні легенд, ні казок  про таке явище. Та й Мілвус ніколи не згадував про щось подібне. Зрозуміло, що цей вир - магічний, а не природний. Та що запустило його? Яка магія його підтримує і хто стоїть за цією магією?

Ближче підлітати я не став. Це надто небезпечно. По-перше, я не знаю що це за дійство, а, по-друге, маю добратися до феніксів до вечора. Тому розвернувся і продовжив свій шлях, але прискорився, використовуючи силу напівбога. 

Піді мною пролетів ліс, та показались неймовірної краси гори. Фламус і його жителі знаходиться тут. Поволі пішов на зниження і, обравши найбільший майданчик посеред гір, приземлився. Тут відчувається сила цього місця. Я не помилився. Як тільки я торкнувся землі, до мене вийшов чоловік. На вигляд, звичайна людина. Довге руде волосся, міцна статура, шкіра незвичайного кольору, яка на сонці відливає золотом, але злегка, майже непомітно.

- Вітаю у Фламусі, Володарю! - прогремів голос цього чоловіка.

Склалось враження, що цей голос належить не йому, а якійсь величезній, магічній істоті.

- Дозволь відрекомендуватися, - підійшов він до мене і подав руку, - Соліс, правитель Фламусу.

- Вікторіум Реслі-Тарс, - стис його лікоть, а він у відповідь - мій.

Раптом його обличчя змінилось. Він відступив на крок назад, у його очах з’явилась легка розгубленість. Соліс, немов, вдивлявся мені прямо в душу. Почали з’являтись його піддані, щоб привітати мене. А я шкірою відчув його тривогу та прочитав його, він дозволив, ментально сказавши: “Мій народ тут, я не хочу говорити вголос, тому зазирни у мої думи, Вічний”.

Читаючи його я зрозумів, що він почуяв моє прокляття, стискаючи руку. Холод, який я чомусь не відчув, прониз його тіло. То була блискавка, схожа не ту, яка була на моєму першому балу, коли я вітався з Айрою. І ця блискавка пройшла у Соліса. Та, сподіваюсь його не зачепить моє прокляття. Проте це дуже насторожило мене. Я ж вітався з усіма правителями Алтіору, не відчуваючи нічого дивного. Вони всі - чоловіки, а моє прокляття, як я розумію, має розповсюджуватися тільки на жінок. Чи я помиляюсь?

Але я торкався Крони, та нічого такого, як з Айрою, не відбулось. Можливо її захищає щит, або просто я їй не подобаюсь. Ця ситуація додала ще більше сумнівів та тривоги. Жахливо те, що я не мав часу розібратися, як саме діє прокляття Гравібуса. Та полишити державні справи і займатись вивченням цього питання я теж не міг.

Розв’язування таємниць минулого і майбутнього я почну одразу, коли повернусь до Суламу. А зараз до справ. Маю підписати угоду із Солісом.    

- Народе Фламусу! - Соліс повернувся до присутніх. - Маю честь представити вам Короля об’єднаного Алтіору, Вікторіума Реслі Тарса!

Я приклав долоню до грудей і злегка поклонив голову на знак вітання

- Хай живе Вікторіум! - пролунало у відповідь сотнями голосів. - Славімо та беззастережно приймаємо твою владу на благо Фламуса і Алтіора!

- Народе Фламусу! Прийміть мою клятву вірності вам та всім народам Алтіора бути справедливим, милосердним, чесним по відношенню до всіх рас і кожного окремого підданого об’єднаного Королівства.

У відповідь на мою промову фенікси, включно з Солісом, вклонили голови. Тим часом двоє помічників Соліса принесли на майдан невеликий стіл з чорнилом, пером, свічкою і червоний сургуч.

- Час підписати документи, - сказав правитель феніксів і запросив мене підійти ближче до столу.

Клацнувши пальцями, я матеріалізував теку з документами і поклав її на стіл. Соліс поклав на неї руку і, щоб вивчити, заплющив очі. Хвилину так простояв і, розплющивши очі, відкрив теку на останній сторінці, взяв перо і наніс своє ім’я, яке спалахнуло жовтим полум’ям і згасло, залишивши підпис правителя, який не був більше чорнильним, а був випалений вогнем. Цей вид підпису слугував і підписом і печаткою водночас.

Я підписав зі свого боку і, взявши сургуч, розтопив його вогнем свічки, дав двом краплям впасти на папір і поставив відтиск своїм перстнем. Один примірник я відправив у свій Палац, до інших паперів у сейф, клацнувши пальцями, а Соліс взяв свій і рухом руки запросив пройти мене до свого Палацу. 

Палац зустрів мене приємною прохолодою. Кам’яні стіни і скляний, прозорий дах з кольоровими візерунками робили його казковим і зачарованим. Посеред зали вже був накритий стіл, за який запросив мене Соліс, а сам, перепросивши, вийшов у сусідню кімнату, щоб залишити документи. Я сів за стіл. Мою увагу привернула гра світла й кольорів і я підняв голову, щоб роздивитися стелю.