***

Ніч пройшла у роздумах. Питань та загадок накопичилось на ще одне життя. Хто ця дівчина і чому вона опинилась у такому становищі? Що бачив Вільям у своїх видіннях, про які не написав у фоліанті? Про що попереджав мене? Яка загроза насувається? І хто та жінка, яка несе цю загрозу? Подивився на Крону і ще раз сконцентрувався, щоб прочитати її. Може, коли вона спить, її щити слабшають? Може вона і є загроза?

Та почуття, які я відчув, намагаючись доторкнутися до її підсвідомості, були теплі і такі приємні. Я струснув головою, щоб зібратися. Ні, ні, я не маю закохуватися в неї, допоки не дізнаюсь хто вона. Проте загрози в ній я не відчуваю. Може дія закляття притупляє мої магічні здібності?

З першими промінчиками сонця Крона різко розплющила очі і скочила на ноги, роздивляючись навкруги. Побачивши мене, видихнула, сіла на ковдру і затулила обличчя руками.

- Наснився страшний сон? - тихенько, майже пошепки запитав її, намагаючись не налякати дужче.

- Вибачте, Володарю… Думала, що моє вчорашнє визволення мені наснилося і я проспала схід сонця. Зазвичай мене карали за пізній підйом. Шоркс був вибагливим хазяїном.

- Заспокойся, ти у безпеці. Тебе ніхто не скривдить. А зараз ти відправишся до Суламу.

- Без Вас? - злякано запитала і в очах її ожив невимовний страх.

- Так, маю завершити державні справи, та, вибач, без тебе.

Підійшов до неї впритул, заспокійливим рухом погладив по голові, як маленьку дівчинку, бо виглядала вона зараз саме так.  Тихим, спокійним тоном пояснив, що вона не може супроводжувати мене у дипломатичній подорожі, бо офіційно вона не є ні Королевою, ні помічницею, ні сестрою. Тим паче її вбрання не підходить для таких заходів. А до феніксів я прямую саме з офіційним візитом. 

Вона, звичайно ж, зрозуміла і, не маючи іншого виходу, погодилась. На мій превеликий жаль, я не до кінця опанував створення порталів, які зазвичай використовують правителі Світлої Імперії, тобто мій прадід Нілон і Світлий Імператор Лукс-Кларасу, дядько Вільмер. Теоретично я знаю, як це робиться, але ніколи не мав нагоди спробувати. Наразі не час експериментувати, бо хтозна куди я закину і так налякану до смерті дівчину. За той час, що я її знаю, вона стала дорога мені. Хоча, якщо звернути увагу на мій здоровий глузд, який зараз чомусь мовчить, то, зважаючи на моє теперішнє становище, я маю бути пильним і тверезо оцінювати ситуацію. 

Отже, моїм рішенням було відправити Крону з екіпажем на чолі з Орсаком, а до феніксів я дістанусь самотужки. Туман переміщення я опанував більш ніж добре. А сили Вічного мені в цьому допоможуть.

Підійшов до Орсака, щоб дати настанови, а він почав перший. Дивлячись мені в очі ментально сказав про шлях, яким я маю рухатись, а той, що коротший, краще оминути. Що там, він не знає. Та пояснив, що його дід розказував про небезпеку Багряної Долини, яка поруч із Фламусом.

Цю легенду я читав в Академії і пам’ятаю про небезпеку. Проте, це всього лише легенда. Нічим не підтверджена інформація про те, що ніхто не повертався звідти живим. За легендою фенікси, дізнавшись про існування Багряної долини, переселились за її межу і організували колонію. Таким чином вони відділилися від усього світу. А було це ще задовго до магічних кордонів Гравібуса. Причину їхньої ізоляції від усіх, також ніхто не знає. Мождиво їм і не потрібний Мирний договір Алтіору, але за протоколом я маю відвідати всі держави та підписати Договір з усіма расами Королівства. А про співпрацю вони самі прийматимуть рішення. 

Я подякував за застереження Орсаку та підійшов до Крони. Вона трималась, але я бачив тремтіння її рук. Я розумію, що з’явитися у столиці, в екіпажі Короля без Короля, та ще й в його сорочці, не найкраще для дівчини, яку ніхто не знає. Та я заспокоїв її, сказав, що мій помічник подбає про неї.

Підняв руку, заплющив очі та на долоні з’явилася магічна сфера. Провівши рукою, активізував її. В середині почав вирувати дим лавандового кольору і, коли розвіявся, з’явилося обличчя Даріуса.

- Вітаю, Володарю! - промовив юнак, та поклонив голову.

- Даріусе, доповідай, як просуваються справи в столиці, - запитав я.

- Реставрацію Головного Палацу майже закінчено. Залишилось роботи на кілька днів. Персонал укомплектовано. Сад відновили…

- Персонал? Я не давав вказівок щодо персоналу, - не дав йому закінчити звіт.

- Вибачте, Володарю, та я не мав права втручатись, містер Нілон прислав зі Світлого Палацу покоївку, а Принцеса Алессія, Ваша мама, прислала нового кухаря для Вас… Накажете відіслати назад?

- Ні, Даріусе, - посміхнувся я, згадавши дідові старання і матусину турботу, - не треба нічого робити. Я повернуся і сам владнаю ці питання. Маю до тебе прохання.

Повернув сферу так, щоб Даріус побачив Крону, яка заворожено дивилась на те, що відбувається і майже не моргала. Я пояснив своєму помічнику, що він має зустріти екіпаж та розмістити дівчину і вільних покоях, надати необхідний одяг та все інше, якщо щось потребуватиме. А сам я повернуся за пару днів. Попрощався та розірвав зв’язок.

Сферу вирішив забрати з собою, про всякий випадок. Я не знаю, яка магія чекає мене у Фламусі, чи зможу вільно переміщати предмети або виходити на ментальний зв’язок із рідними.

Повернувся до Крони і, піднявши кулак, розкрив його.  На долоні лежав ланцюжок із білого золота з кришталевим кулоном у вигляді лілії. Дівчина заворожено подивилась на прикрасу і підняла очі на мене. 

- Цей артефакт створив мій дядько, Світлий Імператор Лукс-Кларасу, Вільмер Тарс, для зв’язку із дорогою йому людиною. Тепер це - реліквія нашого роду, яка належить мені. Носи його, - надів на її тендітну шию і продовжив, - ніколи не знімай. Так я буду знати де ти і що з тобою. Якщо потребуватимеш допомоги, просто уяви мій образ і подумки поклич на ім’я.