Знайомство з Алтіором. Фламус

Часу залишилось мало. Маю відвідати феніксів та встигнути повернутись додому, у Сулам, до повні. Та зараз необхідно відпочити. Мені байдуже, віднедавна я не відчуваю втоми, а Кроні необхідно прийти до тями. Тому швидко попрощався з правителем Ракасу, і, показавши дівчині рукою на двері, вийшов надвір. Вечірнє повітря не можна було назвати свіжим, але я наче протверезів після покоїв Шокса, і згадав, що маю залишити правителю магічний кришталь для зв’язку зі мною. Такі я залишаю всім правителям об’єднаного Алтіору.

Підняв руку долонею до верху, сконцентрував увагу і на долоні матеріалізувався кришталь. Я провів рукою по ньому, кришталь на мить засвітився примарним сяйвом лавандового кольору і, коли світло згасло, вручив його Шорксу. Пояснив, що для зв’язку необхідно вголос покликати мене на ім’я і кришталь активується. Цей кришталь налаштован тільки на нього, на правителя Ракасу.

Шоркс узяв засіб зв'язку, поклонився і швидко зник у своїх покоях. А я зі своєю новою знайомою пішов до місця, де залишив оксікорів.

- Такі дивні створіння… - прошепотіла дівчина, коли ми підійшли до карети, - що вони таке?

- Це темні істоти, які служать мені. Вони заприсяглися мені на вірність до віку.

Крона задумливо роздивлялась оксікорів, неначе намагалась згадати щось. Її миле личко напружилось, а очі дивились наче крізь тих створінь.

- Ти згадала щось? - тихо запитав я, помахом руки відчиняючи двері карети.

- Ні, на жаль. Здалося, що бачила таких раніше. Та не впевнена, - промовила задумливо, та продовжила більш жваво, - Володарю, я вдячна Вам за порятунок, тому дозвольте мені стати Вам вірною підданою. Я готова промовити клятву.

Я погодився. Але клятву вона має промовити тільки тоді, коли згадає хто вона і звідки. За законом Алтіору магічні клятви чи присяги надаються тільки у стані повного усвідомлення і при ясному розумі. Крона наразі не відає про себе нічого і я не маю змоги її прочитати. Це дивно, але я, наче на фізичному рівні відчуваю бар’єр, який не пускає моїй ментальній силі побачити її та відчути. Навіть повністю володіючи силами Вічного, я не взмозі розгадати її.

- Ти, Кроно, спочатку маєш згадати себе, а потім я зможу прийняти твою клятву. Бо у твоєму стані магічна печатка не засвідчить щирість твоїх слів. Ти розумієш мене?

- Так, Володарю, я стільки років була нічим серед тих жахливих створінь, що зараз не знаю, як мені повернути свої спогади. Ви допоможете мені? Може у столиці є цілителі, які взмозі витягти мене з цієї прірви. Я відчуваю… Тобто я не відчуваю нічого емоційно. Тільки фізичний біль від тортур, які дарував мені Шоркс. Я навіть плакати не можу. Хоча я ж людина, я маю хоча б щось відчувати.

Ми сіли в карету і я наказав Орсаку прямувати до річки, де я був до візиту сюди. Ми стрімко злетіли в небо, що у Крони аж подих застиг у грудях. Вона інстинктивно схопила мене за руку і зойкнула, визирнувши у вікно. Я не прийняв руки, щоб дівчина не злякалась ще дужче. Врятувавши її, я усвідомлював, що несу особисту відповідальність за її життя. Я готовий до цього, ким би вона не була. 

Так, тримаючись за руки ми і летіли весь шлях. Це виглядало навіть трохи романтично, що спантеличило мене. Відчуваю себе розгубленим юнаком на першому побаченні. Побачення у мене були раніше, за часів навчання в Академії, але без почуттів, так, для розваги. Ми з моїм названим братом, Георгом, були популярними в Академії, та постійно мали своєрідну увагу з боку дівчат. Але те все було якось не насправді. Я не шукав стосунків, не мав справжніх почуттів до жодної з дівчат.

А зараз, користуючись тим, що дівчина весь час спостерігає у вікно і не звертає на мене уваги, дивився на неї, не відводячи погляду. Щось знайоме було в ній, якісь дивні відчуття, що я знаю її. Але ж розумію, що це неможливо, бо я тут вперше, а вона постійно була тут, у Ракасі. Ми не можемо знати одне одного. Та я звик довіряти своїм почуттям. Розгадаю і це, впевнений. 

Орсак відчув, що пасажирка злякалась і, коли ми прибули на місце, дуже плавно посадив екіпаж. На галявині залишились дрова з мого останнього нічлігу, та я вирішив назбирати ще. Крона пішла до лісу зі мною. Вона наче боялася залишатись сама. Та її можна зрозуміти. Тому я не сперечався, а дозволив допомогти з дровами.

Багаття я розпалив швидко. Гілки та дрова були сухі, тож мені вистачило однієї іскри, яку я створив, направивши руку. Одразу сумно стало, бо згадав про Мілвуса. То ж Його обов’язком було створення вогню. Мені не вистачає мого вірного товариша, та я щасливий за Нього, бо краєм серця відчуваю Його спокій і щастя. Він на своєму місці, з родиною, оговтується від страждань.

Поки Крона відігрівалася біля вогнища, я дістав з валізи чисту сорочку та рушник і, підійшовши до неї, простягнув. Вона прийняла це і, подякувавши, пішла до річки та скинула свою сукню. Я швидко відвернувся, але встиг побачити окрім гарної фігури безліч синців на її тілі. У грудях стисло від того, що ця тендітна, молода жінка потрапила у таке становище і не мала змоги щось змінити, або якось захистити себе.

Та й інші думки почали турбувати мене. Якщо вона пробула у Ракасі з часів магічних кордонів до сьогодні, то їй має бути більше як триста років. Як таке можливо? Я маю розгадати і це. Та вона не виглядає небезпечною, хоча цілком може бути такою. Треба спостерігати за нею та знайти спосіб зняти щити, якими вона оточена. А коли дізнаюся, лиха вона чи ні, почну діяти.

Поки дівчина ніжилася у воді, а це зайняло багато часу, я почав перебирати варіанти захисту, які були мені відомі, щоб зняти або відмінити їх дію. Згадалось безліч заклять та стільки ж рецептів зілля, але кращим варіантом, на мою думку, було звернутись до матусі, бо кращого спеціаліста годі й шукати. Вона має знати більше.