Знайомство з Алтіором. Дороз

Знесилений я повернувся до реальності і, заплющивши очі, сидів біля вогнища, перебираючи в пам’яті спогади Мілвуса, які не давали мені спокою. А ще більше непокоїли мене мої власні спогади, які я отримав у спадок із силами Вічного. Дотепер вони просто спливали окремими, короткими, як спалах, видіннями, а подорож у часі та зустріч із Гравібусом оживили в мені майже всю його пам’ять. Окрім одного, найважливішого для мене спогаду, який я так намагався розбудити. Можливо ще не час, можливо я ще не готовий.

- Ти вже повернувся, Вічний? - обережно і тихо, на скільки міг, запитав Мілвус, роздивляючи мене своїми великими і такими сумними очима.

- Так, друже… Я вже тут… 

- Потребуєш відпочинку? Я полишу тебе, відпочивай, ти виснажений, Я відчуваю.

- Маєш рацію, відпочину і обговоримо побачене, - втомлено відповів я і влігся поруч з Драконовим крилом.

Дракон обережно огорнув мене і дмухнув на вогонь, який майже згаснув, щоб тепла вистачило до самого ранку. Ніч не була холодною, але я тремтів від виснаження і емоцій. Зігрівшись, я відразу заснув. Проте відчуття, у які я поринув, важко назвати сном. Це спадало на марення. Я свідомо копався у спогадах, шукаючи той, який мене бентежив. 

Моя підсвідомість показувала мені минуле моїх батьків, дідуся з бабусею, яскравими спалахами перекидуючи мене від видіння до видіння. Картини минулого кружили навколо мене, доводячи до запаморочення. Втрачаючи свідомість, я намагався зібратися, опанувати себе. Заплющив очі, глибоко вдихнув і зосередився. Настала тиша. Голоси з видінь, які гулом відбивалися в моїй голові, стихли. Я зрозумів, що не використовую сили Вічного на повну, тому так втомлююсь. Час настав. Я маю сили, які опанував завдяки спогадам Дракона. Зустріч з Гравібусом, його думки допомогли усвідомити, що ця сила вже підвладна мені. 

Відразу тепло огорнуло мене і я відчув свою справжню могутність. Втома зникла. Тепер я зможу прикликати потрібне мені видіння. Це не потребує зусиль, як раніше. Не встиг я зосередитись, як почув голос. Такий знайомий і рідний: 

- Хлопчику мій, побач мене. Тепер ти можеш. 

- Тату? - повільно відкрив я очі і побачив старця, який нагадував мого татка. 

- Ні, я Віьям… Часу у мене не багато, тому просто слухай мене. Ти - мій потомок, твій батько - найсильніший Оракул і ти також маєш схожі здібності. Підсиль свої сили, які ти отримав у кровний спадок, силами Вічного і ти знайдеш відповідь. Я бачив те, що ти шукаєш, але не написав цього, тому що вважав це не твоїм життям, а того, попереднього, лихого. Уважно зчитай зорі, коли місяць буде повним і ти дізнаєшся… І ще одне: остерігайся ту, що має зелене пас... - не закінчивши слово, старець просто зник.

Прокинувшись, я подивився на місяць, який був прямо над нами. За два тижні повня, вже скоро про все дізнаюсь.

- Ти марив… - наче сам собі промовив Мілвус.

- Так, то було доволі дивно.

- Розкажеш? - прибираючи крило запитав Дракон.

- Я бачив старого Вільяма у видінні. Він пояснив дещо і загадково зник. Я не зміг втримати його. Навіть не закінчив речення, та попередив про небезпеку.

- Хто може зашкодити тобі? - наче жартома промовив Дракон, - ти ж вже остаточно отримав владу над своїми новими силами. 

- Звідки знаєш? - з легкою недовірою в голосі запитав я.

- Ти обпік Мене, - розправив крила Дракон, показуючи червоний опік, - коли усвідомив, що готовий і прийняв їх.

- Вибач, я ненароком. Давай виправлю, - направив на Нього руку, готуючись до зцілення.

- Не треба, най це буде ще одним нагадуванням про твою силу.

Я опустив руку і поглянув на друга, розуміючи що саме Він має на увазі. Натерпівся Він від попереднього Вічного вдосталь, і навіть зараз я, не бажаючи цього, нашкодив Йому.

- Доречі, щодо Твоїх сил, Мілвусе. Я все бачив у Твоїх спогадах. Тепер я розумію, чому Ти явився, коли я народився і чому завжди поруч.

- Віку, ти ж не думаєш, що Я хотів твоєї…

- Смерті? - Дракон тільки кивнув на моє запитання. - Ні, не думаю. Я впевнений, що Ти втратив надію повернути собі, вкрадені Гравібусом, сили. Я знайду спосіб це виправити.

- Ти маєш померти, щоб віддати їх Мені. Ти ж і це розумієш.

Так, я все це знаю, проте дав Дракону надію, що зможу залишитись живим і віддати те, що мені не має належати. Тоді, коли мама з татом, намагаючись звільнити Одвічного з полону, наклали зворотнє закляття, і зробили помилку, не відаючи про те. Ні, закляття було правильним і батьки зробили все чітко. Проте, зазираючи у минуле, тато не побачив, що Гравібус не просто підкорив Дракона, а зв’язав частину своєї сили з Його. Тому, коли мама завершила закляття, вона поглинула сили Вічного разом з частиною зв’язаної сили Дракона, не роз'єднавши їх. Тепер, у разі моєї загибелі, сили Одвічного звільняться і повернуться власнику самі.

- Я усвідомлюю значення твого життя для Королівства і змирився. Я готовий заплатити цю ціну задля добробуту Алтіору.

- Зависока ціна. Та я знайду вихід, будь певен. І ще… Ти не мусиш супроводжувати мене до Драконів, я впораюся сам.

Мілвус не відповів. Просто дивився на мене і мовчав. Не потрібно було читати Його, щоб зрозуміти, які у Нього почуття. З одного боку Він звільнився від переживань щодо візиту до своїх колишніх підданих, а з іншого - Йому дуже кортіло зустрітися зі своєю Жаклін. Та повернутися Він не міг. Він зрадив Їх, хоча й не з власної волі.

- Маєш рацію, Віку, я тобі мало чим зможу допомогти. До того ж я не відчуваю Драконів, тому й не зможу знайти їх. Вони єдині з усіх рас знаходяться у невідомому для Мене місці. Тоді, коли Я зрадив їх, вони всі разом покинули нашу землю. І відтоді Я їх загубив, - опустивши голову, задумливо сказав Одвічний.