Спогади Одвічного. Болісна втрата

***

Вихор поставив мене на чорну землю, ще теплу від недавнього вогню. Суцільний дим, який вже почав виїдати очі, заважає розгледіти де я і що відбувається. Відчуваю Мілвуса, Його нестримну жагу вбити мене. Він знає, що це не просто, проте не здається, продовжує атаки. Мій щит надійний і стримує Його вогонь. 

Вітер розвіяв дим і я побачив бій. Дракони атакують Темних воїнів, а Мілвус, окремо від своїх, б’ється з Гравібусом. Тепер зрозуміло, чому я відчув його бажання знищити саме мене.

У цьому спогаді я відчуваю і Гравібуса Вічного, як себе самого. Та стримати ту всю силу мені легко, вона вже не чужа мені. Я опановую свої нові сили дуже швидко. Але цього разу я маю доступ і до відчуттів Мілвуса, і до думок Гравібуса. Намагаюсь цілком концентруватись на Вічному. Його думки мають допомогти мені отримати відповіді на питання, яких зібралось чимало.

Дракони випалюють Темних магічним полум’ям, чую крики і стогін. Навколо мене пролітають блискавки і вогняні кулі. Я не зважаю, бо мене це не зачепить, я й досі примарний і прозорий. Всю увагу направляю на Мілвуса та “слухаю” думки Гравібуса. Він готується до чогось важливого і дуже підступного. Його впевненість вражає. Відчуваю приплив сили і нестримне натхнення в очікуванні справдження плану, над яким працював три місячних цикли. 

У моїй голові миттю промайнуло сотні заклять, над якими працював Гравібус і закарбувались навічно. Мертва мова тих заклять вже підвладна мені і, поволі, починаю розуміти той задум, той злощасний план Вічного. Розумію, що примарний я ніяк не вплину на події минулого, проте, не відволікаючись від думок Граівібуса, повертаюсь до спостерігання палаючих боїв. Вся увага падає на Мілвуса, тому що розумію, зараз відбудеться щось жахливе… Він продовжує бій, проте щось промайнуло у його думках, щось важливе, що змусило його припинити атаку.

Мілвус почав крутити головою у пошуках Її, своєї Жаклін. Він заборонив Їй летіти на бій, та вона не всиділа, не стрималась і, коли Драконове військо відлетіло, Вона, не роздумуючи полетіла за Ним. Її серце відчувало біду і Вона прагнула бути поруч з коханим.

Мілвус відчув Її наближення і почав шукати, щоб попередити триматися подалі. 

- Зараз! - я, тобто Гравібус дав ментальну команду одному із вояків і підло всміхнувся сам собі. Я, навіть, на мить відчув ту ганебну посмішку на своєму обличчі.

Ззаду, зовсім поруч зі мною, почувся свист випущеної стріли. Я повернувся і побачив Темного воїна, який ховався за деревами. Його стріла пройшла крізь мене і миттево впилась у шию Мілвуса, увійшовши між лускою, коли він раптово повернув голову.

- Мілвусе! Друже! Стережися! - автоматично крикнув Йому я і не почув свого голосу. Мене ж тут немає, я - прозора примара у Його спогаді.

Якась сила пройшла вихором і підкосила мої ноги. Я впав на землю. Місце, де прошила мене стріла палала вогнем. “Отрута” - прошепотів я німими губами в один голос з Драконом. Мілвус важким каменем впав поруч зі мною. Повернув голову у бік того стрілка і метнув у нього вогнем, спаливши його за мить. Рештки людини чорним попелом осипались на випалену траву.

"Встиг" - подумав собі Дракон і заплющив очі. 

Та отрута паралізує мене і я розумію, що відбувається зараз із Драконом. Він стає нерухомим і беззахисним. Наймогутніше створіння просто перетворюється на безсилого, слабкого Дракона, який не може навіть підняти голову. Просто лежить і приймає свою долю, несила боротися. Остання думка у Його підсвідомості про Жаклін, Він прощається з Нею.

Жаклін побачила це і блискавично кинулась до Гравібуса, вивергаючи вогонь і ненависть у бік Гравібуса, який спокійно спостерігає за відчайдушними спробами Жаклін врятувати свого коханого. Та щити витримують і він просто підло всміхається, дивлячись на безнадійну розпач Жаклін.

Піднявши руки, Гравібус починає промовляти закляття, яке відлунням проходиться у моїй свідомості. Закляття цілковитої підкори. Звісно, навіщо вбивати Одвічного, якщо можна використовувати його до скону. Це й був його продуманий до дрібниць план підкорити наймогутнішого Одвічного і правити вічно, тримаючи весь Алтіор у страху.

Кожне слово того закляття, як клеймо, обжигає мене, закарбовуючись в пам’яті. Читаю Мілвуса і розумію, що закляття дієве. Голос Гравібуса поволі перетворюється на грім, який розсікає поле бою. Рухи воїнів сповільнюються з кожним наступним словом. Враження, наче зупиняється час у передчутті неминучого. Чорна хмара накрила місце бою і принесла з собою морок. Суцільний, щільний морок до запаморочення.

Настала тиша. Темні припинили бій, а Дракони завмерли, спостерігаючи за своїм ватажком. Бідолашна Жаклін! Її серце крається, я відчуваю нестримну жагу кричати на все горло від відчаю і плакати. Та Дракони не плачуть… Якби Вона могла хоча б наблизитись до коханого… Але Гравібус створив магічний купол навколо Мілвуса, який не пропускає нікого і нічого. Вона вдарилась об щит, зробила ще декілька спроб, та, виснажившись, просто сіла поруч, роздивляючись свого єдиного. 

Так, Дракони не плачуть, їхні очі не такі, як у людей. Плакала Її душа, плакало Її серце, втрачаючи того єдиного в світі.

По моїй щоці прокатилась сльоза. Це Її сльоза. Така гірка і гаряча…

Я повернув голову і роздивлявся свого непритомного товариша. Біль і відчай охопили мене. Та я нічого не можу вдіяти.

Гравібус промовив останні слова закляття і луска Мілвуса почала чорніти. Від стріли, яка паралізувала Його, пішла чорна пляма, яка повільно розтікалася усім тілом, потім перейшла на крила і хвіст. Очі Гравібуса запалали червоним і, поволі піднявши руку, він повернув долоню на непритомного Дракона. З долоні вийшов червоний промінь і увійшов у Мілвуса. Він розплющив очі. Вони засвітились червоним і вмить згасли, залишивши замість палаючого життям світло-жовтого, тьмяний, наче й неживий, помаранчевий колір.